Ірина Садова, редакторка сайту Bucha.Life
Василь Гарник, фотограф і краєзнавець, водить екскурсії неформатною Бучею.
У його маршрутах немає трафаретних асфальтових доріг і прямих магістралей. Будинки не шикуються у слухняний рядочок з номерами по порядку.
Василь проводить таємними стежками, які не завжди помітні навіть зблизька. Схоже, більшість про них і не здогадується (хіба місцеві сусіди).
Василь знає. Бо він тут свій, корінний. І пам’ятає, коли з кінця в кінець Бучі можна було швидко дістатися навпростець, поміж будинків і парканів.
Зараз теж можна. Але не всюди.
Мене Василь здивував ось чим: у спекотний полудень (+30 і вище!) ми годину гуляли центром Бучі від скверу Олівці по колу – Вокзальна/Шевченка/Яснополянська/ перетин з Варшавкою і аж майже до залізничного вокзалу. Запевняю: конкретно на нас не пекло сонце. Зовсім. Нас рятували затінок від дерев і затишок вузьких проходів між сусідськими парканами мешканців.
– Така традиція, слава Богу, поки зберігається у ментальності бучанців — залишати вузький, хай іноді лиш до 2-х метрів, але прохід між сусідніми садибами, – розповідає Василь. – Сусіди там прибирають, доглядають дерева, інші рослини. По можливості висаджують квіти. Часом у таких проходах є спільні криниці, теж любовно доглянуті сусідами.
Традиційно великі ділянки, колись нарізані засновниками Бучі під розкішні дачі, роками кроїлися поміж нащадками перших власників. Одна із старожилів, приміром, розповіла, що порядковий номер будинку її бабусі був 7, а тепер той саме будиночок значиться під номером … 47 — отак “дробилися” ділянки впродовж історії Бучі.
Господарі кублилися із власними садочками, клумбочками, але проходи між сусідами переважно залишали.
Звісно, так шляхетно робили не всі. І тепер часом маємо довжелезні суцільні житлові лінії, крізь які не доберешся на паралельну вулицю. Так, скажімо, новітньою вулицею забарикадовано колись прямий вільний прохід до меморіального будиночка видатного лікаря Вітольда Камінського, на подвір’ї якого Буча набирала живильної криничної води.
Будинки виросли на колишній лісовій дорозі. Правильні будинки — все за архітектурними нормами, не посперечаєшся. А шляхетна ментальність? Так її ж до закону не пропишеш:))
Чому ж ми приділяємо стільки уваги цим таємним, трохи сентиментальним шляхам Бучі? І чому хочемо зробити Василеві екскурсії популярними?
Так це ж очевидно:
– Хочеться зберегти зелений, комфортний шарм курортної Бучі. Тиша і затишок отут, зовсім поруч із гамором центру. Реабілітація класна після стресів.
– Цінно передати традицію сусідської доброзичливості новим поселенцям, котрих стає більше у нашій гостинній громаді
– Віддамо данину таємним стежкам, які рятували бучанців під час окупації, адже рашисти боялися пірнати у незнайомі вузькі проходи між садибами
– Ну і хіба не хочете ви сходити на прикольну екскурсію в екзотику, щоби зануритись у милий колорит неповторної Бучі?
– А колись і зекономите час, поспішаючи на важливу зустріч, якщо зріжете кут рятівними доріжками поміж затишних бучанський садиб.
P.S: Може, хтось карту таємних стежок допоможе скласти? Створимо мобільний додаток:))
