Архітектор-урбаністка Зоряна ТИХОНЧУК (ХОМИН) брала участь у першій зустрічі активістів з авторами проекту «Плану відновлення Бучанської міської територіальної громади «Вuild Bucha Back Better». Її думки здалися нам цікавими і корисними для мешканців громади.
Разом ми спробуємо подивитися на майбутнє нашого регіону комплексно, стратегічно.
– Зоряно, ви представляли Україну на міжнародному Трієналє з проектом меморіального комплексу «Дорога Життя» в Ірпені. Після спілкування у Європі з якими думками повернулися?
– Дуже важливо створювати дискурс як всередині суспільства, так і серед професійної світової спільноти на тему:
“Які меседжі повинна відображати і закарбувати в колективній свідомості ця війна? У яких архітектурних формах повинні бути втілені місця пам’яті, щоб вони були актуальними для прийдешніх поколінь, щоб вони були цінними у мистецькому вимірі, щоб вони відобразили боротьбу не лише за незалежність, а й боротьбу України за цінність нашого бачення майбутнього. Технологічного, сучасного, людиноцентричного”.
Моя основна мета при роботі над проектами «відродження» – не лише втілення локальних об’єктів, а передусім, позиціонування України як території цікавих динамічних ідей, де люди шукають нові форми майбутнього, де можуть реалізувати свої знання і досвід світові компанії.
Ми точно переможемо, але важливо усвідомити, що зараз Україна – це платформа для донорства. Натомість ми повинні конвертувати відомість України у платформу для МОЖЛИВОСТЕЙ. Для наукової, культурної, економічної колаборації. І лише таке позиціонування стане запорукою процвітання.
Задля цього я вивчаю досвід різних громад. Їх суспільні процеси та модель взаємодії. А що найважливіше – індивідуальний пошук сильних сторін, унікальних, автентичних особливостей регіону задля ефективного позиціонування.
Цікаво, як громадськість Бучі мислить себе в майбутньому. Тому брала участь у вашому обговоренні.
А глобальний висновок після спілкування у Європі такий: щоб Україна стала процвітаючою, потрібно закріпити її суб’єктність не лише як Героя, а й як потужного партнера на світовому ринку.
– На створення візії міста, загалом на стратегію розвитку громади ви дивитесь професійно. Берете участь у стратегічному плануванні в Ірпені. Чесно кажучи, усіх дістали безглузді конфлікти керівників наших міст.
– Цілком згодна. Ми по факту є однією агломерацією. Як сім’я, де кожен доповнює один одного. Як бізнес, що передбачає розподіл функцій. Коли громади працюють у синергії, вони взаємодоповнюються.
Натомість спостерігаємо нездорову конкуренцію, шкідливу для обох міст. Знаєте, як це виглядає? Ніби в одній квартирі в кожну кімнату ставлять і холодильник, і телевізор замість того, щоби продумати зручний функціонал кожного приміщення.
Ми повинні відповісти на спільне питання: цей регіон, цей бренд — він про ЩО? Що в ньому особливе, перспективне? Тоді станемо вагомим суб’єктом і для зовнішнього середовища.
– На ваш погляд, у чому спільність наших сусідських громад?
– Найважливішим об’єднуючим фактором є географічний, природній, фактор історичної культурної спадщини, рекреаційна інфраструктура і потенціал для індустріальних парків. Цей спадок є основою для побудови формули економічного процвітання. Але важливо правильно розподілити функціональні зони в агломерації, щоб вони стали взаємодоповнюючими, взаємовигідними і забезпечили ефективний ріст.
Фактор столиці має колосальний вплив на громади в агломерації. Столиця надає переваги і перспективи, можна їх вміло використати, але ця близькість створює і ризики:
– передусім, ризик перетворитися у спальні райони
– завмирання культурних процесів
– а також трудовий відтік молоді.
Але, з іншого боку, для відродження в агломерації рекреаційно-реабілітаційного потенціалу столиця стає ідеальним донором. Бо має необхідну медичну інфраструктуру і є центром спрямування, розподілу потоків.
Ірпінь, Буча та інші містечка можуть стати прикладом ефективної взаємодії. І лише в єдності процесів здобути потужну економічну та культурну суб’єктність.
– Як мемориалізація може об’єднати регіон?
– РЕГІОН на сьогоні має великий коефіцієнт впізнаваності і відвідуваності. Численні делегації курсують до нас, отже є передумови для того, щоб зафіксувати статус важливого історичного осередку.
Але виклик полягає в тому, щоб створити не просто місця пам’яті, а живі дискусійні майданчики на базі місць меморіалізації.
Це може бути науково-дослідний центр війни чи центр комунікації культурних спільнот, історичні маршрути, приправлені місцевими цікавинками, креативні осередки, які мовою мистецтва втілюють бачення нової картини світу.
Говоримо про створення конкурентного середовища, де змагаються лідери думок (у різних сферах), де суспільство активно рефлексує. Але вся ця енергія повинна бути спрямована на побудову КАРТИНИ МАЙБУТНЬОГО – і для себе, і для світу. Саме тоді відомість України залишиться в колективній пам’яті не тільки як образ Героя, а втілиться у реальну ПЛАТФОРМУ ДЛЯ ПРОГРЕСУ.
Якщо меморіалізація буде стратегічно правильною (стане якорем, який об’єднає), до нас потягнуться люди звідусіль. І це принесе прибуток, підвищить інтелектуальний ресурс громади, забезпечить комунікацію з міжнародними спеціалістами – військовими, психологами, художниками, тощо. Вони захочуть приїхати і поспілкуватися з українцями, доторкнутися до них, сприйняти їх досвід.
– Тобто це має бути постійно діючий хаб?
– І дуже креативний. Це не про те, щоби тітка з сумними очима прочитала екскурсію — і все. Тут люди мають думати, розглядати війну в контексті. Пояснювати як злам в історії. Це неформальний урок історії для всіх. Урок, який спонукає нас переглянути всю історію України, і що найголовніше, З ГОРДІСТЮ ПОПУЛЯРИЗУВАТИ ЇЇ.
Росія сотні років веде цілеспрямовану політику заведення історії України в «сліпу зону» для світової спільности. Варто скинути цю завісу і повернути вкрадену історію.
Особливий інститут популяризації Українського контексту і пам’яті війни в нашому регіоні має бути обов’язково.
– Фактор культури впливає на економічний потенціал?
– Безперечно, фактор потужності культурних осередків – це визначальний фактор благополучного суспільства, який забезпечує активну реалізацію в економіці. Фактор рівня культурних процесів є основою для креативного росту і впізнаваності всіх супутніх вироблених продуктів. Тобто, якщо будь-який продукт чи послуга вироблені в регіоні з високим рівнем культурної впізнаваності, ці продукти автоматично додають у вартості і є більш конкурентоздатними. Середовище з високим рівнем культури притягує інтелектуальний потенціал і для інших сфер життя. Наприклад, якщо місто Ірпінь стає культурним осередком, трудова міграція в це місто притягує більш фахових спеціалістів.
Саме тому важливо відродити регіон як культурний осередок, організуючи і традиційні мистецькі центри, і кластери для ІТ та креативної індустрії.
Одним із напрямків є увага до артпотенціалу. Можемо спиратися на мистецьку історичну спадщину, адже у передмістях Києва традиційно були дачі столичної інтелігенції. Коли говоримо про суб’єктність регіону, акумулюємо увагу саме на цьому історичному факті з минулого.
Про це мають знати, говорити всі і всюди — від інтелігенції та влади до підприємців та навіть бабусь на ринку.
Матеріали про визначних людей повинні не лежати в музеях та архівах, а бути розгорнутими у живі програми. Запущені через вправне промо, якісне кіно, круті дослідження. Онуки/правнуки відомих митців повинні ділитись спогадами.
Обов’язковий розвиток культурних стежок – для об’єднання знакових місць в один насичений інтерактивний маршрут.
Саме створення технопарків креативних творчих індустрій я визначаю як основу для нарощення креативного розвитку громади. Активні творчі люди з Ірпеня уже працюють над цим і навіть представляли свої ідеї на міжнародному рівні — у Нью Йорку, в Каннах.
– Що це за ідеї?
– Наприклад, створення віртуального музею артоб’єктів, руйнувань, епізодів війни. Креативні люди будуть спілкуватися, творити свої шедеври навколо нашої меморіалізації. Приміром, говоримо про тих, хто пов’язаний з кіно-відеоіндустрією. Вона притягуватиме сюди і вишукану інтелектуальну, і разом з тим вибагливу фінансову еліту.
Відомо, що наші містечка радо облюбували представники ІТ-індустрії. Ми заохочуємо їх і надалі обирати цей регіон, пропонуючи й додатковий бонус у вигляді атмосфери креативних індустрій, творчості, а не тільки гарної природи і комфорту.
– З чого варто починати формування такої атмосфери?
– Вибір майбутніх напрямків починається з логічного запитання: а що у нас вже є? Наприклад: є багато занедбаних санаторіїв/пансіонатів/баз відпочинку/таборів. Якщо не визначимося, як відновити ці території – програємо. Упорядкувати занедбану інфраструктуру – ось перший крок.
Реабілітаційно-рекреаційний потенціал є точкою економічного і соціального росту. Тому що, створивши в Ірпені реабілітаційний хаб, ми відповідаємо на головний виклик війни. Мені доводилося і до війни аналізувати, чого в цьому плані не вистачає в Україні. Зустрічалася з першими особами міністерства охорони здоров’я. Вони казали: у нас в принципі медицина на високому рівні, хоча й потребує реформ. Також стрімко розвивається сфера медичних послуг у приватних клініках. Але з чим явний дефіцит – це реабілітаційна сфера. Йдеться про цілу окрему індустрію. Людина після операції тільки тиждень-два перебуває у лікарні, а реабілітація може зайняти від декількох місяців до року, а подекуди триває все життя. Вже не кажучи про психіку.
Маємо географічну прив’язку за такою логічною схемою: оперативне втручання — у Києві, реабілітація — у нашій агломерації. Зрозумілий трафік для пацієнтів: приїздіть сюди до нас – матимете здоров’я, природу, культурне середовище і психологічну реабілітацію. Очевидно, під що залучати кошти. Інвестиції від бізнесу, держави, різних профільних фондів.
Наш регіон можна розвивати для медичного, наукового, культурного туризму.
– Тим більш маємо на увазі і колоритні села громади.
– Безперечно. І між ними треба правильно розподілити потенціал. Залучити фермерський креатив, створити профільні цікаві майданчики. Скажімо, для крафтової продукції місцевих бабусь треба не тільки прилавки поставити уздовж дороги, а зробити класний автентичний ринок, влаштовувати там ярмарки, фестивалі, тощо. Поставитись до торгівлі, як до мистецтва — усім же відомий, скажімо, бренд Полтавщини з Сорочинським ярмарком.
Щоби усім хотілося і було модно за певною продукцією приїздити саме сюди. Цей момент дуже важливий.
Ще для реабілітації потрібні міні технопарки, спрямовані на біо-генетичні розробки. Щоби тут же в лабораторіях створювався унікальний продукт. Під реабілітацію потрібна зона креативних надсучасних технологій. Її легко об’єднати із сусідніми санаторіями, реабілітаційними центрами, де є спеціалісти, інфраструктура.
– У Бучанській громаді активно планується індустріальний парк.
– Це дуже важливий фактор. Але усе повинно рухатися в одній зв’язці, одне одного підживлювати. Дуже дивно, як ми на все дивимось відірвано, а не зверху, як на загальну мозаїчну картину – вже складену, не розкидану на окремі шматки.
– Хто на місцевому рівні повинен все уявляти саме зверху, тобто, мати стратегічне бачення?
-У кожному населеному пункті мають бути фахові люди, об’єднані в робочі групи. Щоби бачити архітектурно-урбаністичну сферу цілісно, так щоб це відповідало інтересам громади та комерційному інтересу інвесторів. Люди, які враховують світові тенденції і спираються на унікальні особливості, автентичний характер регіону. Коли є пакет стратегічного бачення, то і громада буде розвиватися якісно. Такі процеси притягують мислячих, сміливих і креативних людей.
У наших містах є спроби створити щось подібне. В Бучі це проект BUCHA TECHNO GARDEN, в Ірпені — Ірпінь Реконстракшн Самміт.
Навколо цих проектів збираються небайдужі людей різних професій. Для дискусій, для синергії – задля результату. І фіксують ключові напрямки, кістяк. Так запускається потік думання і дій. Створюється майданчик, де генеруються ідеї щодо розвитку агломерації. Поступово окреслюються рамки, думки, ідеї оформлюються в документи.
І лише на такому етапі ці люди збирають широку громадськість. Щоб визначитись із стратегічним баченням.
Але документ про визначення стратегії не повинен бути вузьким лише для певного населеного пункту. Інакше починається безглузда конкуренція громад. Стратегічні плани громад мають узгоджуватись між собою.
Схоже, на рівні країни фахівці серйозно працюють над унікальною моделлю післявоєнного відновлення. Приміром, відомо про меморандум, підписаний із міжнародною інвестиційною компанією BlackRock. Йдеться про єдиний економічний проект керування інвестиціями. Після перемоги до нас заходить глобальний консалтинг, гранд-менеджери. Вони оглядають та аналізують інвестиційний ринок з точки зору можливостей регіонів. Чітко прораховують точки росту.
Упевнена, буде багато нових можливостей. Тих, про які ми навіть не здогадуємось. Бо раніше ми міряли наше життя відрізками виборчих каденцій. Це — про популізм. У короткострокових проміжках нічого путнього не згенеруємо. Має бути план розвитку України років на 100, а то й більше. Я спілкувалась з Британськими компаніями, у яких план розвитку прописаний на 100 років.
Ми велика потужна країна, яка не може змінювати вектор руху, реагуючи на політичний вітер. Світ тому й вагався у ставленні до нас, бо не розумів, хто ми, куди саме рухаємось, що у нас за вічна метушня? Саме час сформулювати парадигму стратегічного розвитку України. І, відповідно, розвитку міст, громад, агломерацій.
А коли цей план сформується, то дуже чітко викристалізується роль місцевого керівництва, чиновників: вони просто відповідатимуть за операційне управління на місцях. Чиновники – інструмент, завдяки якому втілюється вже готова стратегічна концепція. Чиновники не придумують нічого нового, а втілюють затверджений громадою та спеціалістами план. І не варто від них чекати чогось творчого, феєричного. Достатньо, що система, в якій вони працюють, стає прозорішою, зникають умови для корупції. Вони диригують оркестром за готовими написаними нотами.
– Чиновники — просто старанні виконавці. А яка роль громади?
– Багато можливостей відкрила децентралізація. Це головна історія, з якої починається демократія. Тільки у середовищі долученості думок, відчуття персональної відповідальності кожного за майбутнє громади Людина може творити, почувати себе комфортно, розвиватися, творити. У кожному з нас є творець. І цей внутрішній творець розвивається у своїй сфері, лише в суспільстві взаємоповаги, довіри та рівності. Звучить пафосно, проте саме так працює механізм особистості в соціумі.
Саме такі процеси є основою для зростаючої економіки і комфорту життя в США, наприклад.
– Що таке суб’єктність?
– Коли люди в громаді починають впливати на своє майбутнє, вони почувають себе відповідальними. А коли сидять на дивані, вилучені з колективного дискурсу, — утворюють феномен росії, де “ні від кого нічого не залежить”.
У суб’єктній громаді хочете стратегію? Будь ласка! Збирайтеся і пишіть. Не хочете, лінуєтесь — вибачайте, тоді за вас її напишуть інші.
На вашій зустрічі громадськості з авторами проекту 4В були небайдужі люди, їм було не все одно. У таких процесах люди розвиваються і здобувають самоповагу, а відтак і самоконтроль та контроль за процесами громади. Це головний результат здобуття суб’єктності.
– Хто на рівні громади має керувати втіленням стратегії її розвитку?
– На мою думку, у кожній агломерації, у місті має функціонувати Інститут Розвитку Міста, а там авторитетна група професіоналів — менеджерів міста. Це люди креативні, високого стратегічного бачення, інтелекту і функцій. Їх зарплатню має платити або громада, або, скажімо, відповідний грант, державне фінансування чи ще якась модель — тільки щоби цей орган зберіг незалежність.
– Ким конкретно мають бути ці фахівці?
– По-перше, архітектор-урбаніст. У нього стратегічний погляд на місто і в розрізі унікальності, і в розрізі світового тренду. Це хранитель правил для зовнішнього вигляду місцевості, дотримання ДИЗАЙН-КОДУ (у будівництві, архітектурі, дизайні простору).
По-друге, інвестиційний менеджер, який оцінює, на чому саме спеціалізуватиметься територія, що стане її брендом. У чому ми найкращі, найефективніші. За рахунок чого ми будемо успішні на ринках. Це – конкретно про гроші.
По-третє, комунікатор між різними щаблями влади. Вправний, незаангажований фасилітатор, який налагоджує зв’язки, консультується.
На рівні громади можна провести круглий стіл, обговорення про те, яких ще спеціалістів потрібно у цю групу стратегів. Наприклад, ще може бути аналітик, який оцінює трудові ресурси, залученість місцевих мешканців у певні сфери. Оцінка потенціалу дуже важлива.
Такі менеджери повинні бути сертифікованими спеціалістами згідно міжнародних стандартів, а також координувати і погоджувати свій план з міжнародними спеціалістами та інституціями.
Усі великі проекти мають проходити через консультування із цими менеджерами. І саме вони будуть комунікувати з такими крупними консалтинговими компаніями, як той же BlackRock. Вони будуть комунікувати з групами, які розуміють стратегічний бізнес.
– Як узгоджується із цим такий документ як Комплексний план територіального розвитку? Він же мусить бути у кожній громаді?
— Комплексний план територіального розвитку дуже важливий. Але його комунікують і пишуть громадою. Це більше процес суб’єктивізації громадян. Це паралельний демократичний процес для спільнот, їх згуртованості, самовизначеності.
Наша перша дискусія (обговорення програми 4В) була трохи розбалансована саме через неусвідомлення різниці між поетапністю процесу внутрішнього консенсусу, а потім пошуку зовнішніх факторів. Тому що спочатку пропрацьовується аналітика всередині громади та план розвитку міста. І забезпечення інтересів громади, місцевих підприємців – то перша тема, а інвестори, які могли б вкладатися у розвиток регіону, то вже другий етап.
– Як же їх поєднати?
– Для початку треба підсумувати процеси знизу. Тобто остаточно сформувати запит від громади, щоби далі питань ні у кого не було. І щоби цей запит був узгоджений та зрозумілий усім — від ТОВ, ФОП і бабусь на ринках. Запит від громади має бути зафіксований в документ і озвучений професіоналам-менеджерам, котрі, у свою чергу, передадуть інформацію інвесторам, фондам для потенційного фінансування, інвестицій.
А поки маємо спектр питань, які не зв’язані в одну стратегічну гілку.
Це проста психологія взаємодій. Певні люди за замовчуванням не здатні приймати рішення, бачити дальші горизонти. Від них не варто таких рішень вимагати, бо в певному сенсі це може навіть нашкодити.
Проблеми стаються через те, що управлінці в органах влади беруть на себе роль стратегічних менеджерів, про яких ми говорили. А основна їх функція – це забезпечення прозорості та ефективність процесів, систематизація кроків втілення стратегічного плану, адаптація процесів.
Процеси супер модернізації — це про інше: про бурління, креатив. Не може одна людина одночасно зберігати консервативні цінності і ламати усталене. Це два різні потоки, які мусять бути паралельними, не пересікатися.
А у нас 30 років взагалі не були захищені державні інтереси — суцільна турбулентність: нові президенти, за ними нові інтереси, цунамі кадрових змін. Живеш і думаєш: про ШО ця країна? Куди вона рухалась?!
– Ви бачите позитивний вихід?
– Я маю бажання, натхнення працювати над цими процесами. Відчуваю, що прийде ресурс, який допоможе впорядкувати ситуацію. Зараз збираю інформацію, аргументи, шукаю однодумців. Знайомлюся з представниками Асоціації мерів міст України. Є оптимістичні передчуття стосовно розвитку нашої агломерації.
І передусім — вчимося розробляти нові стратегії розвитку міст. Це обов’язково потрібно для того, щоби громада процвітала.
– Поясніть для розуміння мешканців: що має включати Візія міста?
– Візія повинна зафіксувати напрямок стратегічного розвитку міста на основі обраних, визначених перспективними чи сформованими історично галузей.
Візія повинна фіксувати сильну сторону громади ( це можуть бути і природні ресурси, і унікальні культурні магніти, тощо) і використовувати їх як акцент в позиціонуванні.
Візія – це документ не лише для створення комфортного збалансованого середовища для громади, візія – це політика позиціонування громади як в межах країни, так і світу.
Візія передбачає наявність дизайн коду міста. Тобто, у дуже простій і зрозумілій формі розписано, приміром: у якому стилі, з якого матеріалу, кольору мають бути дахи/огорожі, інші головні елементи в місті, рекламна продукція. Які вулиці повинні стати туристичними чи культурними осередками, а яким краще зберегти камерність спокійного ритму. І тільки так.
Демократія — це не свавілля думки і самореалізація творчих ідей кожного громадянина. Демократія — це не тільки права, але й обов’язки та жорсткі правила. У Європі не побачиш такого архітектурного свавілля, як у нас. Україна, приміром, експортує свою цінну глину в той час, коли свої дахи покриваємо канцерогенним шифером чи металом. Записуємо у Візію: покриття дахів виключно екологічними матеріалами чи керамічною черепицею.
Говоримо про прийняту раз і назавжди методичку стилю свого міста. Тут і про огорожі, і про бруківку, і про уніфіковані написи.
Йдеться про містобудівний регламент. Не може серед приватного сектору стирчати 9-поверхівка, не має права псувати наш спільний простір. І у цьому плані право власності, в тому числі, мусить регламентуватись прийнятими правилами.
Ці моменти — це площина громадськості. Площина законності містобудівних вимог.
Власну Візію повинне прийняти кожне місто. Через Візію місто визначається: про ЩО ВОНО?
Згідно визначеного бачення розробляються об’єкти в стратегічних сферах.
Візію варто відстоювати на рівні агломерації.
Приміром, ви вирішили, що ваше місто – про реабілітацію. Тоді приймаєте стратегічне рішення, що у вашій агломерації має бути така ось кількість відбудованих санаторіїв. Якщо вони у приватній власності — мають все одно розвиватися за функціоналом реабілітаційних центрів.
Не обійтися без наукової бази, яка підкріпить реабілітаційний напрямок: інститути, лікарні, школи, університети, – все для комплексного супроводу сучасними технологіями. Розробляється інфраструктура.
Але спочатку через Візію скажіть чітко: хто ви?
– Зараз часто чуємо, що для розвитку агломерації потрібен потужний якірний інвестор. Без нього неможливо нічого започаткувати?
– Потужний інвестор – це лише один з факторів економічного добробуту. Проте, варто зважити, які амбіції у громади. Громада хоче бути затишним передмістям з можливістю працевлаштуватися? Чи громада претендує на статус туристичної мекки, культурного осередку? І тоді вже питання комунікації з інвесторами переходить в площину рівноправного партнерства, а не стосунки рятівника і жертви.
Важливо рухати сфери соціального сектору. Наприклад, досвід “Superhumans” у Львові. Там все почалось з ініціативи волонтерів, які стихійно допомагали військовим, а згодом об’єдналися і оформили діяльність юридично — через створення Фонду. Так набули більшої ваги і довіри, разом з тим – відповідальності, звітності. Проект розвивався і став відомим. Партнерами стали виробники протезів. Відгукнулися інвестори. Закумулювали фінанси, знайшли у Львові приміщення і почали будувати великий, потужний єдиний в Україні центр протезування.
Ось вам і якірний проект. Будеш сидіти і чекати — матимеш нуль. Поки ви не заявите про себе, не організуєте навколо себе людей, ідеї, гроші — нічого не буде. А організуватися можна лише тоді, коли чітко задекларуєтесь у Візії — про ЩО ви.
Вирішальну роль може зіграти якась унікальна преференція від місцевої громади. Наприклад: “Приїздіть працювати в нашому технопарку!” У розпорядженні громади є певна ділянка — її можна передати безкоштовно для будівництва кварталу ІТ-шників, представників креативних індустрій. Людям безкоштовно передають землю, щоби вони інтелектуально вклалися в економіку. Можливо, це буде еко поселення. І точно — якісна тусовка. Під таку ідею підтягнеться девелопер, вкладеться у будівництво з гарантією. Нанизується одне на одне.
Формування унікальної пропозиції – преференція цілком у юрисдикції громади. Так проявляється економічна, фінансова незалежність регіону — це визначальний фактор його суб’єктності. Результат децентралізації. І незалежності.
– Війна стимулює процес суб’єктивізації?
– Цей процес є природнім для українського суспільства, бо це є архетип українця, людини, що творить своє майбутнє. Цей образ руйнувався століттями російського впливу, але сьогодні він відродився.
Суспільство стало самоорганізованим, відповідальним і об’єднаним. Ми утвердили розуміння, що переможемо. А значить ми маємо велику цінність життя в Україні і зробимо необхідний стрибок у майбутнє.
Саме тому я збираю людей і вірю, що ми напрацюємо необхідні механізми для якісної відбудови.
