Олена Плаксіна, краєзнавець, авторка книг та фільмів з історії Приірпіння, розробник туристичних маршрутів
Як відновити сили і здоров’я в умовах, коли на всіх так критично впливає війна?
Психологи масово описують синдром відкладеного життя — життя, ніби поставленого на паузу. Що ж робити, адже треба жити далі?
Фахівці радять скористатися принципами РЕКРЕАЛОГІЇ – науки про відпочинок та відновлення сил людини. А вона підказує, що варто проаналізувати місце, де ми живемо, і що тут можна зробити для лікувального відпочинку.
Приірпіння має особливі можливості.
З часу свого виникнення Ірпінь, Буча, Ворзель славилися своїми природно-кліматичними умовами та історико-культурними особливостями. Вони вважалися оздоровчими місцевостями та були неповторними рекреаційними зонами Київської області, належали до переліку відомих українських курортів, мали статус “місто-курорт”.
Недарма Вітольд Камінський, відомий лікар-гідропат, учень Себастьяна Кнейпа, обрав в 1911 році для свого життя і медичної практики саме Бучу.
А видатний академік Микола Стражеско, професори Борис Маньковський та Феофіл Яновський, вивчаючи особливості Приірпіння, помітили, що наша місцевість має виняткові природно-кліматичні умови. І це сприяє лікуванню серцевих захворювань, нервової системи та органів дихання.
Унікальність нашого регіону полягає, перш за все, у наявності піщаного грунту, джерельної води, багатої природи і сонця.
Чорнобильська катастрофа, велика забудова, а тепер і війна змінили екологічний стан краю, але попри це потенціал залишається потужним.
Дуже актуальною є тема водних ресурсів, місцевих джерел.
Ми започатковуємо серію публікацій про джерела Приірпіння.
Розпочнемо з джерел Михайлівської Рубежівки. Вони дуже цікаві з точки зору історії. Саме про них є згадка у письмових джерелах ХVII сторіччя.
У щоденниках Петра Могили – митрополита Київського, Галицького та всієї Русі (1633-1647), архімандрита Києво-Печерського монастиря, є опис чудодійного джерела у нашій Рубежівці.
Село розташоване за 16 км на захід від Києва. Утворилося в результаті злиття сіл Михайлівка та Рубежівка. Через село протікають річки Мислин і Буча.
У XVII столітті землі сучасної Михайлівки-Рубежівки належали Києво-Печерському монастирю. Але є і дані, що спочатку землі села належали самому Петру Могилі, а вже пізніше він їх передав Києво-Печерському монастирю.
Є інформація, що в селі був чернечий скит, де упродовж 1622-1627 років перебував на послуху Петро Могила. На честь цієї події біля церкви Святого Архистратига Михаїла у селі встановили пам’ятник митрополиту.
Із книги “Записки святителя Петра Могили”, що вийшла друком у 2011 році ( оригінал щоденника зберігається в Національній бібліотеці України ім. В. Вернадського в Києві), дізнаємось:
“… чудо здійснилося в с.Рубежівка недалеко від Києва, у власному маєтку святителя, де 1629 р. у день святого рівноапостольного великого князя Володимира архімандрит освятив новий будинок свого підданого Станіслава Третяка. “Третякова жона,– пише Петро Могила,– взявши святу воду, що лишилася, в спряту, в особливім місці, у скляній посудині заховала. Як минув один рік, коли подивилася на воду ту, побачила, що вона на вино перетворилася. І тоді, вельми здивувавшись, прославила Бога. Привелося мені року 1630, того місяця в 20 день у тому селі бути.
Прийшли до мене обоє – Третяк і жона його, несучи посудинку з водою і оповідаючи мені, що вода та, яку минулого літа на освячення дому освятив, на вино перетворилась. Я, здивувавшись, взяв посудину, і понюхавши, відчув запах вина, попробував, і ось – смак, немов у волоського вина. Сказав до них (дуже здивований): “Чи справді вода перетворилась на вино, я бо не вірю, що вода була, але думаю, що це волоське вино”. Вони почали присягатися: “Цього року не бачили в домі своєму вина, і в цій посудині ніколи вина не було, і це – не вино, але вода, яку ти освятив минулого року”. Я задля повної віри в присутності багатьох людей, що там були, і братії сказав їм під загрозою неблагословення прокляття святих отців: “Кажіть мені істину про це, чи не за для чогось таке придумавши, говорите неправду”. Вони почали великими присягами присягатися, що воістину вода то є, а не вино. Я, почувши їхню присягу, упевнився і прославив Бога. Воду взяв, що і донині у мене є нетлінною, запах і смак вина має, як і тоді. Ні на оцет не перетворюється – ні запах, ні смак її. Написав це, аби дізналися ми, як різноманітно й нині показує Бог у ці останні часи присутність дійсну Свого Пресвятого Духа сили в нашій Східній Соборній Грецькій Церкві”. Святитель і не припускав, що це чудо, чудо перетворення звичайної води на вино, придатне для Божественної Служби, Божим промислом символізувало перетворення простої людини на великого святителя, якому привелося здійснити те, що він здійснив».
Петро Могила назвав воду “Волоським вином”, а диво – “Рубежівським чудом”.
У 2021 році Київським обласним товариством охорони пам´яток, за участю Олега Серова, Лариси Пілявської, Михайла Войцеха та Івана Зоценка була обстежена місцевість села Михайлівка-Рубежівки і виявлено п´ять природних джерел.
Ось адреси цих джерел з точними координатами:
1. Джерело на вулиці Садова 135 (50°30’53.2″N 30°09’09.9″E) ;
2. Джерело на вулиці Садова 128 (50°30’28.7″N 30°09’24.0″E);
3. Джерело Журавель на вулиці Житомирська 113 (50°30’19.8″N 30°09’02.2″E);
4. Джерело в яру “Чирвин яр” (50.517653, 30.119774)
5. Джерело на вулиці Садова біля колишнього дитячого табору ( 50.520372, 30.150913)
50.525592, 30.131661 – місце колишнього джерела, яке зруйнували десь в 2020-2021 р.
У своїх щоденниках Петро Могила указав 8 чудодійних джерел біля села Рубежівки.
Вивчаючи історію рідного краю, аналізуючи різні історичні факти, які вибудовуються у єдину велику історичну картину, можу сказати, що три невказаних чудодійніх джерела розташовані в Ірпені.
Ірпінь межує із Михайлівкою-Рубежівкою, зараз це село належить до Ірпінської громади. А за життя Петра Могили Ірпеня ще не було, тому митрополит назвав джерела Рубежівськими.
Але про них я напишу в наступній своїй публікації.
