Відомий бучанський підприємець, виробник косметичної продукції і ютюбер освоїв виробництво дронів для фронту і показує іншим, як можна робити те саме, підтримуючи бійців на передовій.
Ірина Садова, редакторка сайту Bucha.Life
Вадим Геращенко робив і робить косметику на власному підприємстві “Альянс краси” на Київщині, у нашій Бучанській громаді – в селі Синяк.
Дехто трохи жартома називає такі українські підприємства “убивцями брендів” — бо склад їх кремів/шампунів такий самий, а іноді й кращий за популярні імпортні марки, зате коштують значно дешевше. Тому що виготовляються в Україні. Ну, хай не так пафосно виглядають.
Але познайомилися ми з Вадимом десь років 4 тому як із засновником і ведучим YouTube-каналу START про підприємництво в селах і невеликих містах. Геращенку вже тоді було замало просто робити власний бізнес — хотів підтримати й колег із різних галузей, об’єднати, щоб привернути увагу до малого підприємництва, яке живе і розвивається не у містах, а у провінції, тим самим впливаючи на свій регіон.
Війна, окупація не зупинила Геращенка. Він знов планує підтримувати колег-підприємців. А ще — освоїв виробництво і постачання на фронт бойових та розвідувальних дронів.
Як можна поєднувати такі різні напрямки?
Про це і говоримо з Вадимом Геращенком, українським підприємцем, депутатом Київської обласної ради.
– Хіба війна – час для бізнесу?
– Зараз розвивати малий та середній бізнес критично важливо. Малий бізнес має показати приклад іншим, як вижити і розвиватися в умовах війни, після окупації. Саме на цьому прошарку підприємливих людей буде триматися відродження, оновлення регіону. На їх податках.
У Бучі, Ірпені, Бородянці дуже постраждав бізнес. Сумно, гірко. Але ми ж усі розуміємо, що відновлювати дороги, інфраструктуру треба саме за місцеві бюджети.
Слава Богу, окупація була не на всій території Київської області, тож багато підприємств змогли відновити роботу. Хоча і це проблематично: пошкоджені логістичні ланцюжки, є перебої з комплектуючими, сировиною. Великий провал із кадрами, бо багато виїхало за кордон, інші служать у війську. Усе це переживаю на власному досвіді.
– Як для вас почалася війна?
– Підприємство залишилося в окупації. Я і мій син теж залишилися. Можливість виїхати була, але син сказав: “Ні, ми нікуди не поїдемо. Як будемо дивитися людям в очі?” 24-го лютого він як депутат Бучанської міськради поїхав на сесію міськради. Коли поверталися, над нами летіли гелікоптери.
Живемо поруч із нашим виробничим комплексом, у сусідньому селі. Людей попередили, щоб не виходили на роботу під обстрілами.
25-го вже пішли перші колони окупантів. Через нас вони рухались на Гостомель. Ми їх бачили, рахували, передавали інфо, як власне усі місцеві.
– А підприємство?
– Евакуювати нічого ми не встигли. Охорона тільки змогла сховати сервери з усією цінною інформацією — технічною, про персонал, рецептури, калькуляції. На підприємстві залишалася тільки охорона. Орки заїхали, обдивилися. Помародерили: забрали трохи готової продукції і наш автобус. Казали, мовляв, потім тут у нас будуть працювати. Охорону згодом вигнали, боячись, щоб наші люди за ними не наглядали. Дозволили тільки приходити годувати собак.
У Синяку зайняли кілька хат і постійно патрулювали. Планували віджати наше підприємство. Усі називали якесь прізвище дуже суворого свого командира, він був з ДНР. Місцеві дуже боялися його. Він мав тут владарювати.
Були прильоти. Одна потужна міна потрапила просто у склад. Розірвало дах. Але пощастило, що не було загоряння. Інакше б не було підприємства. Тільки уламками стелажі пошкодило.
Після деокупації ми виявили, що усі електромережі розірвані.
2 тижні нашим автобусом орки возили своїх людей, розмалювали літерою V. Та коли вже відступали і завантажили награбованим майном, наш автобус чомусь не завівся…Ніби зачарований. Тягали-тягали і кинули. Після звільнення наші хлопці той автобус за 10 хвилин завели:)).
– До війни на вашому виробництві працювали місцеві?
– Так, з Синяка і навколишніх сіл, 150-180 чоловік. Багато хто виїхав. Десь 30% залишилося.
Вже з 5 квітня ми почали збирати тих, хто залишився. Найбільша проблема — відсутність електрики. Запасний невеликий генератор передали в школу людям, які там пересиджували окупацію.
Дякую Богу, жоден топ менеджер “Альянсу краси” не виїхав за кордон.
І дуже допомогло те, що наші партнерські торговельні мережі залишилися на території України.
Коли подали електрику — ми одразу потихеньку запрацювали.
– Що було найважчим?
– Дороги, логістика, підірвані мости. Сировину доводилося вишукувати, вона довго їхала. Мусили замінювати компоненти. Проте, почали виробляти не тільки свою продукцію, але й для партнерів. Через 2 тижні змогли відновити постачання.
Особливо вдячні партнерам, які із розумінням ставилися до виконання нами договорів — відтерміновували, давали передоплату, аби ми тільки протрималися. Мова про мережі ЄВА, Епіцентр, Сільпо і багато інших. Усі вони пішли нам на зустріч і намагалися підтримувати нас як виробника, хоча, ясно, їм теж було нелегко. Перші півроку були найтяжчими.
– Свої кадри на виробництві ви змогли відновити?
– Зараз вже вийшли десь на 90% довоєнного штату. Обсяг виробництва відновили протягом року. Основне ядро працівників тримається, десь 130-140 людей. Але, як і у всіх підприємств, головна проблема: чоловіків — механіків, наладчиків – забирають до війська.
– Як виходите з ситуації?
– Готуємо на ці позиції жінок. Жінки — наше все! Пенсіонери теж виручають. Вони й так деінде підпрацьовували, але майже все закрилося, тому повертаються до нас.
– І у вас є можливість платити зарплатню?
– Платимо довоєнну, не зрізали. З березня зарплатню підвищили на 10%. Намагаємося заохотити людей. Особливо, тих, хто починав із нами ще з 2000-го, усі ці роки був поруч.
– Але що спільного у виробника краси із військовими дронами?! Адже так тепер вас позиціонують – теж як виробника дронів?
– Ще під час окупації ми почали співпрацювати з деякими конкретними нашими армійськими підрозділами. Продовжили і після звільнення допомагати касками, бронежилетами — волонтерили тим, чого край бракувало.
Потім дізналися, що бійцям необхідні дрони. Зокрема, Мавіки. Їх спочатку використовували для розвідки. Потім хлопці почали чіпляти на них боєкомплект. Ми бачили, як це ефективно працює.
Не варто применшувати можливості супротивника: у них багато гарного озброєння і теж є волонтери, які постачають технології на фронт. У них величезна кількість людей і техніки. І Китай у них поруч, де комплектуючі. Ресурсів у них більше. Їх дуже важко наздогнати.
Ми суттєво поступаємось росіянам у небі, у нас немає літаків. Можна якось компенсувати таку прогалину за допомогою дронів. Треба брати кмітливістю, технологіями, вміннями. Щоби прикрити небо, не допустити загибелі наших хлопців.
Дрони, які ми постачаємо хлопцям, працюють на тактичному рівні, оберігають життя бійців, які зараз на “нулі”. Такі дрони захищають їх на відстані 5-7 км від лінії зіткнення.
Дронами далекої тактичної дії займаються великі державні підприємства або вони виробляються за спецзамовленнями.
– Тобто, якусь частину такої продукції може взяти на себе приватний бізнес?
– Так. Держава ще не дійшла до такого рівня, щоби масово виробляти малі дрони на зразок тих же дронів-камікадзе, які до війни в Китаї коштували $100. Це дрони в один кінець.
Тому ми просто побачили, що, умовно, дрон, який знімав раніше весілля, можна використовувати, причепивши ту начинку, яка потрібна зараз. Такий дрон може знищити одним вибухом техніку за $300 тис або $1-2 млн. Самі бійці показали, як це роблять. Ми загорілися ідеєю.
– Тобто, ви побачили, як воїни переобладнують дрони?
– Так, хлопці дуже швидко адаптувалися, швидко вчилися.
Насправді дрони не важко зробити і передати на фронт. Але їх результативність надто сильно залежить від ефективності роботи операторів, пілотів, екіпажу, розвідки того підрозділу, який з ними працює.
До речі, дуже класний результат дають молоді пілоти, які раніше грали на симуляторах, — у них хороша чутливість, вестибуляр, вони швидше освоюють електроніку.
Я от нещодавно був на спеціальному форумі про дрони і помітив приємну річ: 90% учасників цієї професійної тусовки, виробники дронів — це молодь 25-35 років. Це хлопці, які захоплені цією темою, із сучасним інженерним мисленням. Буквально на ходу вловлюють потребу і оперативно вдосконалюють, переробляють.
У нас щодня зворотній зв’язок із підшефними підрозділами: зідзвонюємось, скидають, що необхідно, що змінилося.
От, наприклад, ми зараз на замовлення почали виробляти для них дрони “Гроза” — це дрони-камікадзе, які можуть летіти 5-7 км і нести боєприпаси для знищення важкої техніки.
– Отже, сам апарат нескладний за конструкцією?
– Так. Але у них різні функції. Є дрони розвідувальні і бойові. Деякі важать до 3 кг і несуть важкий боєкомплект, скидають на важку техніку за 7-10 км. А є а дрон-камікадзе — комаха, яка летить в один кінець, максимально простий. Але у нього повинна бути дуже висока якість камери, щоби оператор чітко бачив маршрут. Росіяни активно працюють на перехоплення, ППО. На жаль, ми втрачаємо теж багато дронів, в тому числі, дорогих.
Ефективність дронів-камікадзе по-різному визначають. Кажуть: якщо 1 із 10 долітає в ціль, то це вже добре. Один із відомих підрозділів вийшов на показник 1 із 2-х чи 1 із 3-х. Проста арифметика: 3 дрони по $ 500= $1,5 тис залітають в танк за 1млн євро.
Зараз дуже актуально ставити на дрони камери нічного бачення. Ворог має багато наступального “м’яса”, намагається ночами штурмувати наші окопи, вступає у ближній бій. Тому наші хлопці повинні їх бачити раніше, за 5-7 км, щоби ті не заставали зненацька.
– Розкажіть, що то за професійне середовище — виробники дронів. Адже ви тепер серед них?
– Це дуже різноманітна тусовка. Хтось має виробничі потужності, хтось їх вміє знайти. Є такі, хто і до війни виготовляв дрони. У цьому секторі тепер зросла конкуренція. Якщо раніше дрон собівартістю $300 виробники могли продавати по $1 тис, то зараз вже такого немає. Досить велика конкуренція. Багато є підприємців, які освоїли таке виробництво. Сформувався свій ринок. Відповідно вже й інженери працюють більше над вдосконаленням, щоби була можливість все-таки отримувати свій прибуток для подальшого розвитку. Дуже часто змінюється потреба в апаратах різного призначення. Виробники розділилися за спеціалізацією.
– Де ж у цій сфері ваше місце?
– Моя роль – це, у першу чергу, забезпечення необхідними дронами наших військових. Я знайшов людей, які цим займаються, їм цікаво, у них є свої виробничі можливості. Запропонував їм виготовляти дрони під моє бачення, яке складається у мене згідно інформації та потреб, що надають мені військові.
Наше виготовлення дронів заточене на благодійний фонд. Ми не заробляємо прибутків. Виходимо на підрядника, знаходимо комплектуючі — й виготовляємо те, що нам потрібно.
Вже маємо багато професійної інформації, ділимось нею з тими, хто потребує. Скажімо, зараз велика потреба у дронах-камікадзе — ми можемо спрямувати людину у цьому напрямі. Хоча у мирний час можна було б популярні дрони перепродати, заробити на них через великий попит.
Зараз ми організуємо виробництво дронів для наших підшефних військових частин на 90% за рахунок мого благодійного фонду, фактично, на гроші мого косметичного бізнесу. Для себе я не бачу зараз у дронах бізнесу. Це швидше благодійність.
– Виходить, просто краса працює на дрони?
– Так. До речі, колись до війни, роки 3 тому був такий активний компонент для косметики, який додавався до кремів. Він називався “дрон”, активізував компоненти, поліпшував склад засобу. І от тепер навпаки: краса активізує нові дрони, буквально:))
Чесно кажучи, я хотів би мати справу лише з дронами краси. Одразу після перемоги закрию свою діяльність для військових. Буду лише у красу вкладатися далі.
Але зараз розуміємо: без нашої підтримки війна буде довшою. Тож зароблені кошти мусимо вкладати не стільки у розвиток, скільки в те, щоби підсилити наших бійців. Така логіка.
Якщо не встигаємо планово організувати виробництво потрібних апаратів на заздалегідь обраних майданчиках або хлопцям раптово потрібні певні дрони — просто закупаємо додаткові одиниці і відправляємо на фронт. Звісно, говорити про таке виробництво як про бізнес не доводиться.
Вже заробили певну репутацію у нових для нас колах. Маємо запити від найвищого командування на виготовлення певних апаратів.
Багато хто нам довіряє, скидають кошти на наші рахунки для виготовлення нових дронів. Переконані, що ми все чітко організуємо і врахуємо найгарячішу потребу, бо маємо прямий контакт з передовою.
Перед меценатами ми прискіпливо звітуємо, додаємо акти приймання-передачі з військових підрозділів.
– Кажуть, часом бюрократичні перепони ускладнюють процес передачі техніки?
– Я чув про таке. Бо командири несуть величезну відповідальність за чистоту, прозорість процедури, звітність про використання дорогої техніки. Підрозділи мають право прийняти продукцію у бізнесу, але тільки з певними документами. Зараз у нових підрозділах командирів навчають таким менеджерським навичкам. Особливо, коли йдеться про техніку, яка критично необхідна.
Дронів катастрофічно не вистачає. Їх дефіцит величезний.
– Інші підприємці теж можуть долучатися сміливо до їх виробництва і постачання на фронт?
– Так, виробництво дронів потрібно збільшувати у рази і рази. Потрібно розуміти, що росіяни теж не сидять. А намагаються працювати над тим же.
– Дайте практичні поради іншим бізнесам: яка має бути схема, модель виробництва і постачання дронів з огляду на ваш досвід.
– Моя відповідь така: вже зараз є багато профільних підприємців, які мають майданчики, технології, можливості виготовляти набагато більше безпілотників. Але їм бракує фінансування, а часто і людей теж. Їм легше розширювати вже готові потужності, аніж будь-кому іншому стартувати з нуля.
Тому варто підсилювати вже існуючі підприємства. Звертайтеся до них і говоріть по-партнерські: у чому їх головні проблеми? Додайте їм фінансування, підсильте кількома людьми. Так буде швидше. Знаємо, що кожна хвилина на фронті дуже дорого обходиться.
Є складнощі з комплектуючими, бо переважно це — імпорт. Але багато що роблять наші умільці у гаражах, підвалах, вдома. Є ті, хто виробляють деякі двигуни. Багато компонентів доводиться закуповувати у Європі чи в Китаї. Особливо електроніку. Наприклад, прилади нічного бачення у нас ніхто не виробляє, треба завозити. У кого є можливість — привозьте. Координуйтеся з уже діючим підприємством, ставайте партнерами.
Ми на початках наробили багато помилок, згаяли 2-3 місяці дорогоцінного часу. Не наступайте на наші граблі. Оптимальніше одразу шукати досвідченого партнера-виробника і координувати з ним потреби.
– У вас якась постійна команда працює над дронами? Хто саме?
– Переважно це менеджери. Вони шукають лабораторії, хаби, де умільці крутять гайки, паяють, складають компоненти.
На збирання середнього дрона, наприклад, камікадзе може піти 2-3 дні. Якщо можна робити вдома — роблять вдома. Ми даємо підряди на виготовлення. Потім перевіряємо готову продукцію, тестуємо разом з бійцями. Якщо є помилка — нам вертають, допрацьовуємо. Раніше, на жаль, таких повернень було багато. Тепер вже краще, стабільніше.
Але на фронті потреби постійно змінюються, хлопці замовляють різні модифікації. Можна вправно реагувати, коли є фінансування і надійна команда.
– Є бази, куди можна звертатися щодо навчання, партнерства?
– Зараз вже є дуже багато виробників. Вони створили свої школи пілотів для навчання на симуляторах, у польових умовах. Навіть підрозділи розвідки ЗСУ відправляють на такі навчання людей десь на тиждень – працюють на симуляторах по 8-10 годин, “літають”. Потім в полі пробують. Коли готові, виїздять із дроном до себе у підрозділи і використовують проти ворога.
– Можуть бажаючі до вас звертатися для партнерства?
– Так, хай звертаються. Це галузь, яка потребує розвитку.
На нашому фаховому форумі виступали і хлопці із ЗСУ, порівнювали дрони, наголошували на проблемах, ділилися своїми навичками. Спеціалісти ратують за розвиток цієї сфери ще з 2013-2014 років, стукають у двері усіх можливих відомств. Їх не чули. Тільки тепер почалися зустрічні дії держави.
Сьогодні відомі фонди та платформи збирають на дрони великі суми. Але це потужні апарати для підрозділів розвідки, які літають на 150-200 км, на 800. Або важкі дрони-камікадзе для стратегічного використання. Ми ж опікуємось дронами для тактичного застосування, щоби вберегти хлопців на “нулі”. І для наступу, коли дрони будуть запускатися наперед.
Принагідно хочу звернутися до всіх, щоби не забували, не розслаблялися і продовжували допомагати нашим хлопцям на фронті. Їм надзвичайно важко. Інвестуйте у дрони, які зберігають життя нашим хлопцям, наближають нашу Перемогу.
Підписуйтесь на наш Телеграм канал і Фейсбук — там показуємо результат нашої спільної роботи. Звітуємо за кожну копійку.
– Що вас найбільше мотивує займатися непритаманним для вас виробництвом?
– Окупація дала мотивацію. Бо я не хотів, щоби мене ставили на коліна, обшукували, принижували. Вийшов з окупації ні з чим, з одними документами і якимось мізером грошей. Усе залишилося у ворога – виробництво, завод, усе моє життя за 25 років. Було гірко… Як же ж не допомагати нашим Збройним силам, щоби повернути своє?!
Важко переналаштовував себе на інше виробництво. Я не технар. Зовсім. Але, слава Богу, у мене в “Альянсі краси” класна команда, яка сказала: займайтеся дронами, а ми прикриємо решту. Фактично, моя команда звільнила мене від оперативного керування. Я тепер більшість свого часу можу витрачати на дрони.
– Ви вірите у перспективу своєї б’юті галузі після війни?
– Дуже вірю, що економіка активно піде вгору. Прогнози нормальні. Після війни, я впевнений, буде багато інвестицій, великий інтерес до наших ринків. Польські компанії вже цікавилися, зокрема, нашою продукцією, виробництвом, готові інвестувати. Їх тільки стримує зараз війна. Після перемоги вірю у перспективу. Ми зручно розташовані поряд з Європою. У нас дуже працьовиті люди.
А нині бізнес середовище мусить підтримувати, зокрема, власні громади. От ми запустили новий благодійний проект.
– Який саме?
– Взяли у партнери Укрпошту з їх популярними тематичними марками про війну. Уклали контракт на використання їх відомих сюжетів на нашій продукції, перерахували кошти за використання зображень марок. Тепер сюжети цих марок ви можете бачити на етикетках нашої продукції.
Створили дві лінійки продукції – дорослу та дитячу зі знаменитим Псом Патроном. З першої – з кожної одиниці 20 грн, з другої – 10 грн – кошти йдуть на наш благодійний фонд «Альянс» й будуть використані на потреби шкіл Бучанського району. Приміром, на сьогодні з цих зібраних коштів ми вже передали у школу в с. Гаврилівка необхідний для них проектор для актової зали.
Перед всіма партнерами ретельно звітуємо.
Мусимо різними методами стимулювати благодійників. Треба визнати: багато хто вигорає, треба якось урізноманітнюватись, додавати емоцій. Наведу особистий приклад. Синові подзвонили друзі з Одеси, партнери у волонтерстві, і кажуть: “ Можна ми приїдемо до вас? Відчуваємо по собі якусь розгерметизацію, ніби почали охолоджуватись до війни. Драйв втрачається. Потрібне емоційне нагадування”.
– Вдалося повернути до реальності?
– А як же! Зустріли, повезли в Ірпінь, Бородянку, де дуже очевидно, що накоїла війна, нагадали, що вона триває. Тепер і ці партнери активно допомагають нам фінансувати дрони.
