spot_img

Проект “Буча пішки”. Вулиця Києво-Мироцька доводить: Буча – це висота.

Ірина Садова, редакторка сайту Bucha.Life

Можу посперечатися: ви не знаєте свого міста. Хоча воно, ніби, таке маленьке.

Просто весь час ми ходимо тільки кількома маршрутами. І не маємо зеленого поняття, що відбувається ось там, у сусідньому кварталі чи, приміром, за переходом через “Варшавку” або за залізничним переїздом.

Готові вийти зі звичних трафаретів? Тоді погнали!

Вулиця Києво-Мироцька. По ходу, найдовша в Бучі. 

Ми розпочали її вивчати з кінця. На пагорбі, з якого відкриваються шалено гарні пейзажі. Зліва – на Кичєєве, справа – на Мироцьке і далі – вид на Гостомель з ангарами аеропорту.

Зрозуміло, асфальтова історія на цій ділянці закінчується:

Поступово ви точно відчуєте себе НА ВИСОТІ.

Зверху відкривається панорама розкішного лугу. Зі стежками у різних напрямках – можна класно гуляти з дітьми, собаками. Простір. Обшир. Тиша.

Загалом пагорб, звідки тягнеться вулиця Києво-Мироцька, міг би бути справжнім місцем сили. Переконуєшся буквально, що Буча насправді розташована на висоті, між поймами річок Бучанка і Рокач (вони обидві впадають в р. Ірпінь).

За рельєфом чітко угадується шлях струмків, які витікають з Ворзельського озера (там, де “Шкіпер”), впадають в озеро Бучанське і згодом течуть у Рокач.

Бучанське озеро межує із селищем Мироцьке. Біля озера є бесідки – можна відпочивати, ловити рибу. Ми туди не спускалися, але вже читачі додали свої враження про відпочинок біля нього. Ось як душевно описала ці місця бучанка Інга Мринська . Фото – теж її:

” Я тут народилась і виросла. В Бучі працювала колись у гімназії. Уже три роки як звільнилась з Києва і шаленого його ритму. Тож повернулась, взяла собаку з притулку. Готую дітей, своїх вихованців до школи (може, комусь потрібно – є ще місця:)).

Ми з Руняшою часто гуляємо цією дорогою. Там наче інший вимір.

Без метушні і усього зайвого. Інколи беру дітей знайомих. Малеча вражена, бо дехто ніколи не чув такої голосної тиші.

Люблять історії про тварин і закинуті ферми радгоспу. І як природа з часом усе відновлює.

Там можна тримати небо руками. Спостерігати, як навколо багато метеликів та коників, які не бояться людей). Ще не були там взимку. Але плануємо.

Ще пам’ятаю поля, де паслися корови, знаю, де давали молоко у бідончик…”

Інго, дуже дякуємо за таку теплу оповідь! Ми для того і задумали наш проект “Буча пішки”, щоби люди виходили на прогулянки містом, спілкувалися, розповідали про свої улюблені місця, ділилися враженнями і настроями. Тепле місто для того і існує – щоби об’єднувати теплих і щирих людей:))

Тому також дуже щасливі, що до проекту приєднався відомий у Бучі краєзнавець та фотограф Василь Гарник Він же – автор тематичної сторінки у Фейсбук.

Саме Василь подарував нам не тільки кілька крутих фото, але й безліч місцевих оповідок, легенд та бувальщин.

Наприклад, про те, що місце, звідки ми розпочали подорож, ще з його дитинства називали “Польським кладовищем”. Власне поховань ми не побачили, бо місце дуже поросло деревами, чагарями. Але цього ж дня хранителька садиби Штамма (тут же, на Мироцькій) переконувала нас, що кладовище таки існує і є похованням польських солдат. Що його довгі роки доглядала якась бучанська бабуся, і що варто нагадати про це місце товариству поляків Бучі, поставитися до такого об’єкту з належною повагою.

Ідилічна картина бучанської околиці була б довершеною, якби… якби не гори сміття, стихійно накидані у цій мальовничій місцині.

Часом сміття буквально утворює барикади, яри, що перетинають грунтову дорогу до найвищої точки пагорба.

Є версія, що сюди звозять відходи спритники, котрі обіцяють мешканцям “вивезти ваше сміття, хлам”. Подібних оголошень всюди безліч:

Чи то самі бучанці так “прилаштовують” свій непотріб – не знаю… Але дуже гидко і сумно це все виглядає…

Захаращення починається з ділянки, де закінчується асфальтове покриття.

Ми навіть натрапили, наприклад, на гору пластикових і скляних пляшок – класичний набір “горілочка/пивко/мінералка”. Чому б не здати це у пункти чи скинути у контейнери для сортованих відходів – загадка. Але факт.

Далі вже на асфальтованій вулиці розташовані підприємства – виробники дрібних меблів, вікон, дверей, тощо.

Їх територію дбайливо охороняють вірні песики.

Праворуч нашого шляху розпочинаються квартали нової забудови – переважно, котеджної. До речі, назви вулиць у цих нових кварталах класні, цілком в дусі інтелігентського, творчого столичного передмістя:

(Правда, українське чоловіче прізвище Солов’яненко відмінюється – тож потрібно вживати у родовому відмінку: вулиця кого?  – Анатолія Солов’яненкА).

І ось на нашому шляху – вже легендарний для Бучі об’єкт: маєток Штамма. Або ж, принаймні, те, що від нього залишилося.

Є плюси: ця пам’ятка – єдина в Бучі, яка отримала офіційний статус. 2019-го року її включено до щойно виявлених об’єктів культурної спадщини, оформлені всі необхідні документи. Садибу в неороманському стилі внесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

Власником пам’ятки вже 17 років поспіль є Київська міська рада. Фахівці тим часом твердять, що реконструювати її можуть тільки ті, хто поряд – Бучанська громада.

Говорити, що територія навколо маєтку обгороджена, можна досить умовно. Насправді така собі огорожа є тільки з вулиці Києво-Мироцької. Старі ворота, видно, пам’ятають дитячий психоневрологічний санаторій “Дружній”, який тут існував до пожежі, що сталася в спальному корпусі 2004-го року. Відтоді приміщення закрите на капітальний ремонт.

Тим часом десяток працівників продовжують рахуватися у штаті санаторію. Їх присутність і агресивну налаштованість на всіх, хто наближається до території маєтку, ми теж відчули на собі.

Першими біля воріт, зачинених на імпровізовану клямку, нас атакували підлітки на мопеді: “Сюди вхід заборонений усім! Тут працює мій тато”. Зрозумівши, що ми таки хочемо поспілкуватися і з його татом, хлопчина гайнув мопедом у хащі маєтку.

Далі оборону тримала вкрай знервована жіночка, котра запевнила, що “ось вже 40 років працює тут в санаторії. Натерпілася від нахабних відвідувачів, які – переконана – використовують історію з маєтком лишень для власної вигоди і політичних амбіцій. Люто ненавидить журналістів, бо після їх огульних публікацій охоронницю жорстко пресують її роботодавці у Києві, в санаторному відомстві”. “Соромно також слухати, яку ахінею несуть екскурсоводи, котрі привозять на цей об’єкт групи туристів, – розповідає жінка. – Геть перекручені історичні факти, якісь уривки з інтернетних дописів, що й близько не відповідають дійсності”.

З болем, каже, спостерігає вона і за активним будівництвом на місці колишнього лісу, яке підходить впритул до маєтку. Переконує: історична будівля точно не зруйнується, а порядок на території підтримуватиметься прискіпливо, доки вона і її співробітники на посту. Цим вона нас заспокоїла. Принаймні, на сьогоднішній день.

Сідаємо перепочити на колишній автобусній зупинці.

Василь розповідає, як звідси ходив маршрут №12, яким, зокрема, місцеві діти діставалися до школи. Маршрут з’єднував решту міста з Ястремщиною – так називається цей район Бучі.

І вулиця, що примикає тут до Мироцької, називається Ястремською. Тут на розі були приміщення колишнього радгоспу, зокрема, його їдальня (тепер це приватні будинки).

Бучанці гордилися, що тут був саме радгосп, а не колгосп, тобто, підприємство, куди наймали на роботу.

У район занедбаних тваринницьких ферм, про які розповідала наша читачка Інга, можна потрапити саме вулицею Ястремською (вибачте, що трохи відхиляємося від курсу – але не змогли встояти від спокуси:)).

Спочатку вона приводить до кумедної стели, де крізь патріотичні синьо-жовті кольори і тризуб проступає облуплений образ дідуся Леніна:

Але повернеш ліворуч – і ти вже у чарівній казці:

 

Таким тунелем потрапляєш не тільки на прогулянкові галявини, але й на руїни радгоспних тваринницьких ферм. Де можна влаштувати безліч модних фотозон на тему апокаліпсису:)) Чарівні “заброшки”!

Одна з них, вочевидь, горіла. Можна спостерегти, як природа освоює такі місця.

Кажуть, ще далі за колишнім тваринницьким комплексом живе відлюдник. Сімейна драма: дружина, мовляв, вигнала з дому. Тепер той самітник мешкає у землянці і навіть доглядає імпровізований городчик. Не перевіряли, але хто поспілкується з такою екзотикою – пишіть, цікаво:))

Ще трохи осторонь цього пострадянського комплексу – більш давня споруда, остов кормоцеху 1961 року (дата на фронтоні). Тут, нібито, збиралися поети читати свої вірші – зал під відкритим небом (даху немає) точно такому перфоменсу сприяє.

Є навіть додатковий антураж: графіті на стінах, загадкові знаки. Словом, прикольно!

***

Але повертаємось у реальність.

Майже напроти садиби Штамма є рідкісна для цієї вулиці торгова точка – кіоск з традиційним набором напоїв/кави/морозива. На усі 3 км цієї вулиці аж до NOVUSа це, фактично, єдине торгове місце (є ще такий собі магазинчик “біля хати” майже на перехресті Мироцької та Качинського, але то геть скромненько).

Можна спрогнозувати, що кіоск процвітатиме, аж доки в сусідстві буде багато будівельних бригад, котрі працюють на спорудженні котеджних комплексів (активно працюють, до речі, навіть у вихідні, тож не дивуйтеся, що так швидко виростають новенькі будиночки і цілі вулиці).

Неподалік, за адресою: Києво-Мироцька, 170-В – підприємство “ТЕХПРОМСЕРВІС ЛТД”, де керує Почесний громадянин Бучі Віталій Косенко. Якщо звернути з Мироцької трохи раніше, то можна пройти стежкою вздовж території підприємства і подивитися на каскад ставків – досить доглянутих, але з явними ознаками обміління.

Місцеві ще пам’ятають, як рибалили тут.

Стежка виведе вас на Ястремську, до кумедної стели:))

Аж до перехрестя із вулицею Качинського на Мироцькій практично нема тротуарів. Хоча автомобільний рух стає все інтенсивнішим.

Вулицею можна довго гуляти, розглядаючи різні стилі садиб, які будувалися і будуються в різні роки – хоч бери і угадуй, коли саме. Багато хто, видно, намагається проявити індивідуальність – тим цікавіше:

На одній ділянці, в районі вулиці Мічуріна якимось дивним чином намальовується сквер з аж трьома на купу знаками для велосипедистів:

Що означає цей острівець, важко сказати:)) Сквер геть крихітний – ну, зробиш зо три кола, а далі? Диво дивне…

Класні тротуарні доріжки (з одного боку) з’являються лише на ділянці від вулиці Качинського до ЖК Центральний.

Тут стиль життя вулиці різко змінюється на догоду багатоповерховій забудові. І це вже зовсім інша історія.

Про те, як продовжується крута вулиця Києво-Мироцька – у наступному випуску “Буча пішки”. Ми вже пройшли до початку вулиці – маємо безліч вражень:)))

Далі буде – точно! Обіцяю:))

 

Ірина Садова
Про цікаві людські історії пишу вже 38 років. І не перестаю захоплюватись оригінальностю кожної людини. Чомусь завжди шкода залишити без уваги і не зафіксувати неймовірні факти, карколомні повороти, дії, що стають унікальними через свою чудернацьку неадекватність. Читайте – уявляйте – переживайте разом з нами. Дивуйтесь, шокуйтеся, вчіться або просто скажіть: ВАУ!
spot_img

Must Read

Related Articles