Денис Серба, молодість, книжки, рефлексія

“Денисе, дай щось почитати!”

Ці слова є ключем активаціїї нейромережі для пошуку. Пошуку книжки для моєї маман.


Ось основні її параметри:
– “Так, давай тільки щоб не нудно”
– “Ну щось затягнуте теж не треба”
– “Щось велике не треба, я не хочу із собою тягати цеглину”
– “Ой, тільки не цей автор, він описує шпалери на сторінку”.

А ще: актуальність стиль, динаміка, антуражність, обкладинка(!!!), настрій і ще приблизно мільйон самих несподіваних характеристик.
Коротше, я ж не можу підсунути мамі якусь лажу…

Усі ж чули цей вислів про книгу як найкращий подарунок? Та коли ви точно не розумієте та не відчуваєте, що саме потрібно людині, якій ви цю книгу вручаєте, то з великою вірогідністю подаруєте ій ну просто чудовий пилезбирач.

У моєму випадку ситуація зовсім інша. Бо я вже глибоко вивчив мамині книжкові вподобання і на їх основі обираю те, що скоріш за все, вона із задоволенням “проковтне”.
Але, окрім цього, я також розумію, що їй може бути цікаво САМЕ В ЦЕЙ МОМЕНТ – з огляду на її переживання, настрій, погоду, вільний час та врешті-решт, я можу спитати:)

Ось декілька книг, які я порадив і вони були ПОЗИТИВНО СХВАЛЕНІ :
– Франц Кафка, ” Процес”
– Джоан Роулінг, “Гаррі Поттер і таємна кімната”
– Вільям Шекспір, “Отелло”
– Сергій Жадан, “Інтернат”
– Джером Селінджер, “Ловець у житі”
– Агата Крісті, ” Вбивство у східному експресі”.

Відчуваєте? Справді, вони ну дуже різні.

Спитаєте, як саме відбувається вибір книг? Отже, переходимо до самого процесу. Після відповідного запиту виникає наступне: я сідаю навпроти книжкової шафи з дуже серйозним обличчям.
З кожною секундою обличчя стає більш задумливим, в такий момент я відчуваю себе героєм скульптури Огюста Родена – увесь мозковий потенціал працює на повну, це найбільш важливе завдання.
Поступово серед 130 мною прочитаних книжок, відсіюються усі, окрім приблизно 6 ОБРАНИХ. Серед них є все: біографія Ван Гога від Ірвіна Стоуна, Гаррі Поттер, Кадузо Ішігуро (зазвичай зі словами: “Спочатку може бути нудно, але якщо ти дочитаєш, то ВСЕ зрозумієш!!!”)
І ось, після всієї роботи лунає гонг, заходить мама, після чого я кажу щось на кшталт: “Дивись…”. Завершальну, презентаційну частину не варто недооцінювати, адже тут критично важливо правильно описати книжку, щоб не виникло підозр, ніби я хочу втюхати якусь нудятинку.
Після докладного екскурсу звучить фраза: “Ось це, начебто, щось цікаве”, і книжка тріумфально уноситься із собою.

Мені майже завжди вдається вгадати (або ж прорахувати, проаналізувати) мамину потребу в конкретній книжці.

Якщо після цього тексту у вас виникла думка, мовляв, я якийсь оверначитаний надрозум, то ні  – я просто добре знаю свою маму 🙂

Залишити коментар

Будь ласка, введіть Ваш коментар!
Будь ласка, введіть Ваше ім'я