spot_img

Герб Бучі створить пристрасний білоруський художник-мозаїст з українським корінням

Ірина Садова, редакторка сайту Bucha.Life

11 вересня, коли Бучі виповнюватиметься 120 років, відбудеться неординарне дійство. Професійний майстер мозаїки разом з бучанськими дітьми впродовж креативного майстер класу створить оригінальний герб міста Бучі.

Новий арт об’єкт не просто стане туристичним магнітом нашого міста. Це, крім усього, ще й буде класна фотозона, місце, де можна знімати блоги та ролики для популярних соцмереж.

Хто ж він – автор нового арт символа Бучі? Знайомимося: Сергій Лук’янов.

Білорус з Могильова Сергій Лук’янов віднедавна з дружиною і трьома синами живе в Бучі. Він – майстер мозаїки, яку освоїв у школі іконопису. Брав участь в оздобленні храмів Кам’янець-Подільського, Тернополя, Почаєва, а також працював над мозаїками у Звіренецькому монастирі в Києві. Виготовляв мармурові підлоги для храмі на Афоні.

 

«Моя прабабця по батьковій лінії родом з Вінничини, нам у дитинстві розповідала казки українською, тому я добре розумію цю мову на слух», – говорить Сергій, легко адаптуючись до місцевого бучанського середовища.

У художника безліч чудернацьких творчих ідей. Зізнається, що прагне побудувати життя на новому місці для себе, своєї родини, друзів. І бачить Бучу дуже комфортним компактним місцем, де креативним людям реально втілювати свої сміливі задуми.

Малювання – у генах

Сергія, мабуть, не дарма занесло саме в Україну. Батьковий рід з українського боку мав прізвище Богомазови, ікони писали здавна.

А от діди – міцні білоруські здоровані – родом з-під Могильова. Один з них був на заробітках на Донбасі, звідки й привіз українську наречену в Білорусь.

Сергій та дві його сестри застали живими старійшин своєї сім’ї, чули від них ще змалечку історії про сімейний млин, «віджатий» совєтами, про пережитий голодомор, про рідню, страчену фашистами за допомогу партизанам, про прадіда, який помер у 90 років просто на полі, йдучи нивою за оралом.

Сергіїв тато непогано малював, хоч і самоук. «Українське коріння, – посміхається Лук’янов. – Рука була гарно поставлена, особливо, на технічний малюнок. Добре пам’ятаю великий дипломат з батьковими малюнками. Класні портрети мами з дітьми, ніби мадонна. Батько й різьбою займався, портрети різьбив, нас трохи вчив».

Тепр і Сергієві сини люблять малювати та ліпити. Із задоволенням:))

Мама за конкурсом не пройшла у творчий вуз, але стала модельєром-конструктором і обшивала місцеву еліту.

Хіба дивно, що Сергій навчився малювати раніше, ніж говорити? Ще в дитинстві робив ескізи одягу для себе, а мама їх відшивала. Малював квіти, портрети, фантастичні візерунки, якісь архітектурні деталі майбутнього.

Учителька в школі порадила віддати хлопчика до спеціальної школи з художнім ухилом, де було більше 10 уроків живопису на тиждень. Ніким іншим, крім художника, він себе ніколи й не бачив.

Без рутини. Творчий норов

І у школі, і потім в інституті пристрасно, майже фанатично занурювався у спеціальні предмети, які вважав корисними для себе – композицію, малюнок, ліплення, історію мистецтв, тощо. Усе інше вважав непотрібним. Це вже зараз така вибірковість вважається сучасною, актуальною для світу, який швидко трансформується. А раніше таких норовитих з вузів відраховували. «А, може, я й справді був занадто категоричним максималістом, і то моя помилка. Та це МІЙ вибір», – визнає Сергій.

Батьки, вічно стурбовані роботою, сестрами, безгрошів’ям, особливо на хлопчика не впливали, тому самотужки робив кожен свій вибір.

Наприклад, втікав із занять і на багато годин зависав у майстерні відомого художника Костянтина Прошковича. Той готував учня до глибокої академічної освіти. Мовляв, постав руку, засвоюй класику – і потім вже будь-які абстракції тобі будуть під силу, зробиш вибір.

Тоді ж Сергій вперше випробував себе на пленерах. І – о, диво! – у нього вперше купили творчу пейзажну роботу. Були й конкурси, призи. Пам’ятає, як за серію намальованих портретів заробив суму, що дорівнювала місячній батьківській зарплаті.

Портретне малювання сподобалось ще й безпосереднім спілкуванням із співбесідниками, яких писав. Аж голова паморочилась від захоплення.

«Тільки одного ми з учителем не передбачили: талант потребує коштів. Навчання у столичній академії вимагало грошей, яких у мене не було». Замість художньої академії поступив у технологічний інститут у Вітебську, до якого свого часу не потрапила мама. Вчився за спеціальністю «комунікативний дизайн». Професійно засвоїв основи реклами, оформлення інтер’єрів, графічного дизайну.

За навчання доводилося самотужки платити, тому мусив підзаробляти. Були часи, коли через брак місць у гуртожитку, ночував де прийдеться – у друзів чи майстернях.

Замість того, щоб коптіти над звичними заліками, пристрасно готувався до знакового артфестивалю. Система такого ставлення не витерпіла – інститут Сергій так і не закінчив. Повернувся до рідного Могильова. Після спеціальних будівельних курсів почав заробляти ремеслом, працюючи над інтер’єрами.

До вічного живопису

Замовлень і творчих зв’язків не бракувало. Колеги розповіли про новітню майстерню мозаїки у Мінську. І з 2004-го Лукьянов закохався у нове для себе мистецтво – мозаїку.

Прогресивний настоятель нового монастиря зібрав навколо себе випускників мистецької академії, молодих талановитих майстрів, щоби згадати, а по суті – відродити втрачене мистецтво мозаїки візантійського стилю.

Такому виду монументального мистецтва не вчили навіть у класичній академії. Тому все освоювали самі – через вивчення першоджерел, дослідження кращих світових зразків, подорожі до Туреччини, де збереглися давні перлини Константинополя.

«Мозаїка передбачає наявність унікального матеріалу – смальти, – пояснює Лук’янов.-

Це непрозоре скло після певної спеціальної обробки, обжигу за високих температур. При мозаїчному підході використовуються також певні текстури деревини, мармуру, граніту. Є технології із залученням сусального золота, срібла. У багатокольоровості, грі природних відтінків – специфіка, неповторність і диво мозаїки.

Так, це справді вічне мистецтво, бо правильно і точно нанесений шар кольору на смальті зберігається вічно і не спотворюється за будь-яких катаклізмів, розрухи, виверження вулканів, тисячолітнього забуття.

Наприклад, у деяких школах, які збереглися до наших днів, не втрачено старовинні рецепти, і відтінки, колорити такі ж, як у творах кількасотлітньої давнини.

Інша річ, що якісну смальту як матеріал для творчості може дозволити собі тільки високо розвинена технологічна держава. Бо її створення – це спеціальна вартісна технологія. Візантія могла собі дозволити розкіш, тому мозаїка – Візантійська».

Для роботи над портретною мозаїкою в храмах Сергій Лук’янов закінчив школу іконопису.

Нове життя мозаїки

Майстер, який тепер пов’язує своє життя і долю своїх дітей з Україною, бачить перспективу розвитку монументального мистецтва мозаїки і в наші дні.

Приміром, може застосовувати для мозаїк різні доступні природні матеріали – камені, мармури, граніти. У Білорусі їх не було, а Україна має. Мінська художня майстерня часто закуповувала й інші матеріали для виробництва смальти саме в Україні.

Можна напрацьовувати базу щодо смальти. Виготовляти її, переробляючи різні види скла, кераміки. Тут додається такий актуальний сучасний тренд як переробка відходів.

Активність у КУБі

Сергій Лук’янов дуже швидко став одним із улюбленців Клубу Урбаністів Бучі – КУБу, тусовки небайдужих активних мешканців нашого міста.

Щонеділі художник веде творчі майстер класи в коворкінгу Portal Освіта і Бізнес (вул. Енергетиків, 2). У Сергія безліч нових креативних ідей, які він готовий втілювати в місті.

Майстер вже встиг навести творчі зв’язки з місцевими митцями, однодумцями та ентузіастами.

Тож виникла спільна пропозиція створити пам’ятний арт об’єкт, щоби подарувати його на ювілейний День народження міста. Таким об’єктом стане герб Бучі.

Сергій створив проект твору, розрахував необхідні матеріали, продумав конструкції. А от кошти на матеріали збирають учасники КУБу. Зокрема, майстер народної творчості і почесна громадянка міста Бучі Тамара Негода зголосилася виставити на благодійний аукціон 5 картин, подарованих їй професійними художниками на минулорічному пленері до Дня міста. Усі картини присвячені саме Бучі, її історичним місцям, живописним куточкам.

На новому арт об’єкті обов’язково буде зазначено імена меценатів, які придбали живописні полотна і таким чином підтримали появу нового місця сили в рідному місті.

Сергій Лук’янов підкреслює, що фактор меценатства – це один із чинників відродження такого класного виду мистецтва як мозаїка. Адже величні мозаїки творилися саме на кошти та з ініціативи меценатів, імена яких закарбовані у вічних творах.

Звісно, на арт об’єкті – гербі Бучі – будуть зафіксовані й імена його авторів. Маестро Сергій Лук’янов вже зараз збирає творчу групу з дітей та підлітків, які хочуть взяти участь у креативній мистецькій події.

Кожен бажаючий може залишити свою заявку в коментарях до цього тексту або звернутися в Клуб Урбаністів Бучі: вул. Енергетиків, 2, коворкінг Portal Освіта і Бізнес, тел: 0663120010.

Ставайте співавторами мистецької історії рідної Бучі!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ірина Садова
Про цікаві людські історії пишу вже 38 років. І не перестаю захоплюватись оригінальностю кожної людини. Чомусь завжди шкода залишити без уваги і не зафіксувати неймовірні факти, карколомні повороти, дії, що стають унікальними через свою чудернацьку неадекватність. Читайте – уявляйте – переживайте разом з нами. Дивуйтесь, шокуйтеся, вчіться або просто скажіть: ВАУ!
spot_img

Must Read

Related Articles