Антоніна Пашківська – поетеса, вчителька англійської для дітей, авторка блогу ton_ton_napivton

Що думала я, коли бачила слово “редактор”:
– людина, яка може перекреслити твої слова
– людина, яка не зрозуміє, що ти написала
– людина, яка скаже, що це нікуди не годиться, хто так пише взагалі
– виправить все так, шо я сама свої вірші не впізнаю

Тут лежить багато аспектів :

– невпевненість у творчості
– нерозуміння, що є обов’язками редактора
– відсутність досвіду в цьому плані
– ставлення до помилок (отут взагалі цікаво, бо учням я розповідаю, що помилки треба любити, вони кльові, а сама походу зловилась)

Я була підготовлена. Ми пройшлись по всіх цих пунктах з моєю тренеркою з письменництва ( і не тільки з письменництва) https://www.facebook.com/olujetska

і розібрали їх на реальність. Виявилось, що все це неправда. Що я вірю в якісь неправди).
І поділилась зі мною фразою, яку беру до себе назавжди):

“Ти – автор. Останнє слово – за тобою.”

І я трималась за ці слова, хоча не вигулювала цей стан ще на люди.

Поки вибираю людей, з якими десь вже пересікалась.
Або з рекомендацій друзів)
Або останнім часом, якщо тебе звати Оля)

https://www.facebook.com/olga.poshurueva

Я знаю цю дівчину особисто.
Я знаю її тому, що вона смілива.

Дозволила собі бути собою і зловити свій “Кишеньковий вітер”.
Вона видала свою книгу.
І деякі її вірші мене зупиняли і починали будувати власні думки в моїй голові.

Там вірші. І проза. І стильні ілюстрації.
Можна замовити з автографом, написавши Олі.

А ще вона арт-терапевт і психолог.
Тому так глибоко відчуває творчість, і як багато можна сказати, і зрозуміти фарбами, тканиною, папером, будь-чим)
І танцем, до речі. Бажано танго) Вона може стати вашим тренером. Бо Оля – тренерка з танго.

Значить, мою збірку редагувала дівчина-тренеркатанго-арттерапевт-психолог-редакторка-мама-художниця-поетеса-письменниця-авторка історій про мозок з гантельками – і ще скільки всього я про тебе не знаю.
Вау!))

Чи я нервувала перед зустріччю?

Не так, як перед екзаменом) А так, коли перед чимось важливим і бажаним. Або це навіть і переживанням не можна назвати) Скоріше просто хвилююче очікування.

Оля напевно відчувала щось подібне також.
Тому вона одразу заспокоїла і знайшла потрібні слова.
І все вляглось) І стало цікаво.

Цікаво, тому що ти чуєш зворотній зв’язок, що відчула людина, що зрозуміла, як зрозуміла.
Цікаво, що сенси читабельні чи ні.
Цікаво, що деякі слова мали подвійний сенс і від цього ставали ще цікавішими. Або моторошними)
Цікаво, що було досить слів, над якими не задумуєшся, а вони чи то русизми, чи таких форм, яких не існує.
Цікаво, бо починаєш бачити з іншої сторони свої тексти.

Що я робила з відредагованим?

– приймала, що це є
– слухала пояснення Олі
– розуміла його, відчувала
– довіряла
– сумнівалась
– іноді залишала, як було, тренуючи своє право “я -автор”
– іноді залишала, як є, тому що “момент ушел”, я вже не в тому стані, і підібрати нове слово не можеться, а скоріше, не хочеться.
– приймала сердечка, які Оля ставила біля віршів.
– деколи нервувала і долала супротив “блін, я ж уже це написала, воно йшло, як ішло тоді, як я можу його редагувати зараз”
– після того було два варіанти :
1. знаходилось слово, яке було в рази(!) влучнішим за попереднє.
2. забивалось на пошук.
І те, і те мені про “робити вибір”.
– дивувалась, яка цікава українська мова, приховує в собі значущі деталі.
– раділа, що все буде орфографічно правильно. Пунктуацію ми будемо ігнорувати в цій книзі)

Отже, як було насправді:

тактовно
професійно
з турботою про мої почуття як автора
швидко в часі
приємно від спілкування про сенси слів

Словом, пишіть тексти і просіть Олю “мєткій і чуттєвий глаз” (якби ми буди індіанцями),
щоб вона стала для вашої книги редактангелом.

І я теж буду писати ще)

Залишити коментар

Будь ласка, введіть Ваш коментар!
Будь ласка, введіть Ваше ім'я