Антоніна Пашківська – поетеса, вчителька англійської для дітей, авторка блогу ton_ton_napivton

За що мені не має чого жалітися в житті – так це точно за людей, які трапляються на моїй життєвій дорозі.

Я щаслива мати тих, кому говорю:
“Дякую, що ти є у мене. Без тебе б цього не вийшло.”

І десь після цих слів починаю розуміти фразу “мене надихають люди.”

Люди, коли вони не просто поруч. Хоча іноді і цього достатньо.
А вони “за” тебе. На твоїй стороні.
Підтримкою. Жартом. Правдою. Обіймами. Витиранням сліз. Розуміючим угуканням. Історіями, які починаються зі слів “у мене є подруга, яка….”. Шоколадом. Шампанським. Мінералкою. Фарбами. Нескінченними повідомленнями без “привіт”,  але з метою  “влови мій настрій” або “скільки можна, давай вже роби”.
Або просто пиши і побудь зі мною.

З такими людьми поруч кльово іти в “а давай замутим шось кльовезне”!

І чомусь таких людей завжди хочеться тримати поруч. І називати “моя”/”мій”

Про мою Олю.

Людина з безмежним почуттям краси – Olia Naum.
З сталим усвідомленням цінностей.
З велетенським батіковим серцем, яке розмальовує аквареллю всіх людей, що любить навколо.

З тобою тепло і глибоко.

Ми познайомились на твоїх кльовезних уроках англійської! Хоча мені досі соромно за те, що я не знала нікого з художників, про яких ти казала, ну це ж мінімальний мінімум культурної людини.
Я і досі не знаю. Дякую, що ще досі зі мною)))

А потім спілкувались уривками. Але дуже змістовними, зрозумілими і смішними)

А потім ти мені скинула посилання на дівчат, що проводять разом писемні ранки.

(Я тільки зрозуміла, що там почався мій більш активний шлях у письменництві. Ти шо, моя хрещена у письмі виходить?)))

І якось зустрілись літом два дні підряд.
Ти писала картину, я писала слова.
А потім рік не бачились. Але це відчуття близькості залишилось.

А потім я хотіла, щоб ти почитала мої вірші.
А ти їх полюбила. І сказала “you go girl”.

І це стало дуже цінно і важливо.

А сьогодні ми сидимо разом.
Я роздрукувала свої вірші, які ти оформила у книгу.

Ти дала їм форму, ім’я, шрифт, сторінку, написала автора і назву збірки, де вони усі живуть. Ти дала їм дім!

І нехай це ще орендоване житло, де ми будемо клеїти шпалери і розставляти меблі, а може і 333 рази їх переставляти, і перефарбовуватимемо стіни, і будемо шукати саме ту люстру.

Але дім вже є.  І його побудувала ти.

І це таааааак кайфово.

І ми разом створюєм щось, що буде жити окремим життям.
І це не може не надихати!

І в нас ще багаааато роботи. Натхненної і
просто)

Нехай це буде наша перша збірка!..
If you know what I mean

Далі буде…

Нам треба спільне фото)

І нехай все, що відбувається з нами далі, – буде теж таке. М’яке, синє і красиве)
Поки не захочеться інших кольорів.
Хтозна, чи станеться це взагалі))

Залишити коментар

Будь ласка, введіть Ваш коментар!
Будь ласка, введіть Ваше ім'я