Олена Плаксіна, краєзнавець, автор книг та фільмів з історії Приірпіння, розробник туристичних маршрутів

Рівно 150 років тому, 25 лютого 1871 року у місті Новоград-Волинському на Волині (нині Житомирська область) в сім’ї українських інтелігентів народилася Лариса Петрівна Косач (Леся Українка).

Люди з вуст у вуста передавали спогад про те, що Леся Українка, зокрема, бувала у нас в Ірпені та Бучі. На жаль, інформації збереглося мало. Але є факти, повинні бути і пояснення. Спробуємо відтворити історію.

Буча

На початку ХХ століття Буча стала улюбленим місцем відпочинку киян. Тим паче, з 1902-го року відкрився постійний рух потягів за маршрутом Київ-Буча.

Прекрасну природу Бучі полюбила не тільки київська аристократія, але й інтелігенція: художники, музиканти, артисти та літератори. Одним із перших, хто оселився тут, став художник Микола Мурашко – засновник Київської Рисувальної школи.

Київська Рисувальна школа, створена 1875-го року, швидко перетворилася на центр художнього життя не лише Києва, а й великої частини Південно-Західного краю.

Тому не дивно, що талановита Леся Українка у період перебування в Києві, стала ученицею Рисувальної школи Мурашка. Без сумніву, їх творчий зв’язок залишався упродовж всього життя.

 

1895-го року у Києві виникло Літературно-артистичне товариство, яке об’єднувало літераторів, художників, артистів. Його заснували провідні українські митці: архітектор Володимир Ніколаєв, музикант Микола Лисенко, літератор Михайло Старицький, актор Микола Соловцов. Серед засновників були також художник Микола Мурашко та мати Лесі Українки – Ольга Петрівна Драгоманова-Косач, відома як дитяча письменниця Олена Пчілка.

         Мати Лесі Українки Олена Пчілка з донькою

Стає зрозумілим, чому центром культурного спілкування в перші роки існування Бучі стала саме дача Миколи Мурашка, де організовувались перші театральні вистави та творчі зустрічі. Неодмінно і Олена Пчілка, і Леся Українка були на цих зустрічах.

Театр у Бучі був побудований у 1910 році, вже після смерті Миколи Мурашка. А Леся Українка у 1909-1910 роки перебувала на лікуванні у Єгипті, тому Леся Українка могла бути у Бучі до 1909 року.

Є цікаві факти біографії Лесі Українки, що дають підстави ще для однієї версії приїзду Лесі Українки до Бучі. Ось вони.

Сім’я Косачів мешкала у Києві по вулиці Маріїнсько-Благовіщенській в будинку №97 (сучасна Саксаганського). Зараз тут музей Лесі Українки.

Їх сусідом по вулиці був Вітольд Болеславович Камінський – відомий лікар гідропат. Його київська адреса вказана в архівних документах: Маріїнсько-Благовіщенська вулиця, будинок №78, квартира 2. Цей будинок був розташований напроти будинку Косачів, буквально через дорогу.

Камінський до Києва приїхав з Німеччини, де отримав медичну освіту у найвідоміших лікарів того часу в Берлінському університеті. У Києві він приймав хворих на тій же вулиці Маріїнсько-Благовіщенській, в будинку №20. Зараз там встановлена меморіальна дошка на честь лікаря.

Отож, родина Лесі Українки точно була знайома з лікарем. З 1903 року Камінський жив у Бучі. На території його дачі була побудована і водолікарня. Лікував Камінський і туберкульоз. Цілком вирогідно, що і Леся Українка приїздила до нього на лікування у Бучу.

 

Ще однією причиною приїзду Лесі Українки до Бучі могли бути справи «Просвіти» – української громадської організації культурно-освітянського спрямування, яка зробила величезний внесок в українське національне відродження, обстоюючи національну ідентичність: мову, віру, культуру, національну пам’ять.

У червні 1906-го року Леся Українка була делегаткою установчих зборів Київської «Просвіти», вона очолювала бібліотечну комісію товариства.  Бібліотека товариства у 1906-му році налічувала понад 2700 томів, Найповнішим був відділ українознавства. Тут, організували 25 літературно-музичних вечорів, присвячених творчості М.Драгоманова, М.Коцюбинського, А.Кримського, П.Куліша, М.Старицького, І.Франка, Т.Шевченка. Поставлено декілька вистав, утворено хор.

Бучанська «Просвіта» була потужною філією київського товариства, проводила лекції, ставила вистави, музичні вечори. Є дані, що у Бучі навіть поставили оперу «Мазепа».  Приміщення бучанського товариства «Просвіти» роташовувалось у районі вокзалу.

 

Ірпінь

З 1906-го року в Ірпені жила відомий видавець та редактор київського журналу «Огни» Ольга Петрівна Прохасько.

Ірпінь на той час був невеликим дачним селищем, що почало забудовуватися на початку ХХ сторіччя. Тому Ольгу Петрівну можна вважати однією із перших мешканок Ірпеня.

Будинок, у якому жила письменниця, не зберігся, але вулиця залишила свою історичну назву – Пушкінська. Можливо, ця назва і з’явилася за участі Ольги Петрівни. Вона завжди мала активну позицію і не стояла осторонь культурного життя.

До речі, в Ірпені ще до революції була вулиця Шевченка і Гоголя – не кожне місто мало такі назви вулиць. Виходить, перші мешканці міста дуже шанували літературу, мистецтво.

У Києві Ольга Прохасько мала квартиру в одному з найпрестижніших районів міста – на Фундуклеївській (нині Богдана Хмельницького). Квартира була розташована неподалік нового театру – Київської опери у флігелі під номером 26-а, готеля «Ермітаж», там же була і її редакція журналу «Огни» (відкритий 1911-го року, до цього Ольга Петрівна випускала газету «Огни»).

Цілком очевидно, що Ольга Прохасько була знайома з родиною Косач, бо належали вони до одного мистецького кола.

Досить згадати що в «Огнях» друкувалися Володимир Винниченко – відомий прозаїк, драматург, український політичний діяч, Гаврило Левченко – відомий український письменник та педагог. У журналі можна було побачити і публікації українського  письменника, журналіста і громадського діяча Григорія Андрійовича Коваленка, який мав декілька літературних псевдонімів: «Коваленко-Коломацький Г», «Сьогобічній Гр», «Смутний Гр.», але найчастіше – «Гетьманець Гр.».

Досліджуючи літературні псевдоніми журналу «Огни», з’ясовуємо, що подібний літературний псевдонім мав і класик української літератури, творець українського театру Михайло Старицький, але він підписувався одним словом «Гетьманець», без перших двох літер імені Григорії – «Гр». Тому пошук справжнього автора статей журналу «Огни» був нелегким. Тільки інші публікації автора Григорія Андрійовича Коваленка дали можливість безпомилково встановити авторство.

Редактор Ольга Прохасько побачила і талант зовсім юної поетеси Олени Журливої (справжнє ім’я – Котова Олена Костівна, дівоче – Пашинківська), надрукувала її вірш у журналі «Огни» в №12 від 17 березня 1912 року. Юній поетесі на той час було лише чотирнадцять!  Її талант оцінила і Леся Українка, перед якою дівчинка в 1912 році читала свої вірші.

Абсолютно зрозуміло, що Ольга Прохасько теж знала Лесю Українку. І коли в «Літописі Ірпеня» згадується, що в Ірпені бувала видатна поетеса Леся Українка, завжди виникає питання: хто ж саме її запросив, у кого вона зупинялася? Можна впевнено сказати, що Ольга Прохасько гостинно приймала поетесу на своїй ірпінської дачі (поруч із санаторієм «Ірпінь»). Ця місцевість завжди славилась своїм цілющім повітрям і водою.

Незважаючи на те, що у нас немає ні архівних документів, ні фотографій про приїзди Лесі Українки до Ірпеня та Бучі, але є спогади старожилів, краєзнавців, які записані у літописі нашого краю.

Нехай і далі покоління ХХІ сторіччя зберігає пам’ять про видатну поетесу Лесю Українку, яка стала однією з центральних постатей української культури та піднесла її до світового рівня.