Юлія Попова, безкінечна мрійниця та невтомна сонцезалежна мандрівниця

Згадала момент, який мав місце в моєму житті ще навесні. Згадала і посміхнулась, бо завжди приємно згадувати хороше)

Якось прокинулась зовсім нересурсна – млява та беземоційна. Ніяка! Нічого не радує, ніхто не підбадьорює.

Раніше довго шукала причини такого свого стану, аналізувала ситуацію та висушувала свої мізки пустими здогадками. А потім набридло це робити і почала просто в цей момент себе приймати! Так, сьогодні я амебка безхребетна і нічого не потрібно змінювати!)

Отак ходила-сновигала увесь день, щось намагалась робити, потім спала, потім їла, знову спала і знову їла. А ввечері чоловік просто посадив мене в авто і без зайвих пояснень кудись повіз!

Їхали 50 км до надзвичайного казкового місця, щоби 10 хвилин посидіти на пеньочку серед височезних берез і сосен, під голосний спів пташок, насолоджуючись тонким ароматом тендітних конвалій.

На шляху зустріли лебедя та руду лиску. Ще пізніше – молоду косулю край лісу та малих лисенят, які хутко сховались в нору і які зовсім не руді у малому віці!)) А вишенька на торті – черговий незабутній захід сонця! Яскравий та короткий!

Назад їхала усміхнена та задоволена! У сутінках перед очима пролітали степи, поля, ліси, дороги, села та міста. А в голові одна-єдина думка:побажання усім на світі мати поряд с собою особливу близьку людину, яка без зайвих слів знайде спосіб відновити ваш ВНУТРІШНІЙ РЕСУРС!!!