Юлія Боєва, психологічний консультант, фахівець з особистої продуктивності

Кожна людина має право на гідне життя. З цим ніхто не сперечається. Про це пишуть у законах, конституції, деклараціях з прав людини. Чому ж у житті не завжди так?

Досвід багатьох людей доводить таку думку: якщо поєднати свої знання про те, що ти маєш, право на освіту, саморозвиток, гідну працю і власне прагнення змінити життя на краще, то все вийде.

Так вийшло у Тетяни, засновниці бренду SMETANKO. Її історія доводить, що не важливо, де ти народилася. Головне – шукати свою справу, реалізовувати право навчатися і відстоювати свої переконання.

“Напевно, переїзди у мене в крові, – визнає Тетяна. – Сама я родом з Кіровоградщини. Коли мені було 4 роки, ми з сім’єю переїхали до Херсонської області, це  Каховський район, с. Семенівка. Там я закінчила школу й потім поїхала навчатися до Херсона, в ліцей, здобула середню спеціальну освіту. Але за професією працювати не стала: не було досвіду. Та й де ж йому взятися у 18 років? Довелося  працювати продавцем.

Про Ірпінь ми з чоловіком чули досить багато: це гарне зелене місто, воно швидко розвивається. Коли я була вагітною другим сином, якраз думали, як покращити наші житлові умови, знайти затишне місце, де можна гуляти з малюком. На той час уже втомилися переїжджати з місця на місце. Вирішили зупинитися тут, в Ірпені, – і все почало складатися”.

Ще під час першого декрету у 2012 році, до переїзду Тетяна почала цікавитися творчістю. Поки дитина спала, потрібно було чимось себе зайняти, щоб не сидіти без діла. Спочатку це була вишивка – портрети, квіти, тварини. Але згодом  жінка відчула, що душа до цього не лежить. Почала пробувати себе у в’язанні – навчалася за уроками в ютубі.

“Моїми першими роботами були слінгобуси, а потім іграшки. Чому вони? Може, тому що в мене була дитина. Я хотіла бачити радість в очах і почала в’язати для дітей. Спочатку соромилася їх комусь показувати. Вироби були смішні й незграбні – про продаж навіть не йшлося. Але згодом вже набила руку. Я почала дарувати їх друзям, щоб дітлахи  могли з такими іграшками взаємодіяти: так би мовити, оцінили й дали мені зворотний зв’язок”.

Після народження другої дитини в 2017 році для Тетяни почалася абсолютно нова творча історія.

“Я взагалі не вірю у випадковості й збіги. Ми опинилися у правильному місці,  у правильний час. Так потрібно було. Ми з чоловіком – віряни, християни. Ми ходимо до церкви і, як виявилося, живемо поруч із церквою “Філадельфія”. В одну мить у нас з’явилося дуже багато друзів.

Одна з них – прекрасна дівчина-фотограф Анечка Ільницька. Ми почали фотографувати іграшки. Я була така натхненна, що з двома дітьми на руках  в’язала по 20 іграшок на місяць. Це були вже гідні роботи, я почала їх продавати. Мої звірятка поїхали і до Америки, і до Португалії, і багато куди в Україні.

Моя подруга якраз відкрила магазин тканин, продавала також трикотажну пряжу для сумок. Вона сказала: “Спробуй, у тебе вийде”. І що ви думаєте – таки  вийшло! У мене відгукнулося – це моє.

У той момент я вирішила, що буду займатися тільки сумочками й відклала іграшки”.

Зараз Тетяна Сметанко – затребувана дизайнерка сумок: у її арсеналі майже сто виробів – в’язаних і плетених. Бренду SMETANKO вже 2 роки, але він продовжує рости й розвиватися.

Тетяна брала участь у соціальному проєкті “Ми зможемо!” благодійної організації “Час служити”. Проєкт покликаний підтримати людей у реалізації їх базових прав: на освіту, самореалізацію, гідну оплату за роботу. Бізнесмени-початківці навчалися вести бізнес і мали змогу отримати грошову допомогу на розвиток власної справи.

“Рік тому в благодійній організації “Час служити” було оголошено конкурс для підприємців. Я залишила заявку: потрібно було заповнити анкету, пройти відбір (було багато охочих), адже проєкт безплатний.

Це новий рубіж у моєму житті. Я з таким задоволенням пішла на навчання, що не пропустила жодного заняття!

То був неймовірний час. Виконувати домашні завдання, десь себе переламувати, виступати, говорити перед аудиторією. Пам’ятаю день моєї презентації. Як я виступала! І все не дарма! Мені подарували промислову швейну машину для масштабування моєї справи. Тепер я можу створювати не тільки плетені й в’язані, але й шкіряні сумки.

Ще одна моя мрія перетворилася на реальність”.

Тетяна навіть не припускала, що її маленьке хобі може перетворитися на справжній бізнес і приносити гроші та задоволення. Вона ніколи не уявляла себе в ролі бізнесвумен і зараз не наважується себе так назвати. Але в неї є велика мрія й віра, яка допомагає їй долати будь-які перешкоди з посмішкою на обличчі.

“Я ходжу до церкви, там я познайомилася зі своїм чоловіком. Вірю, що завдяки Богу в моєму житті почалося все найкраще. Усі думають, що ходити до церкви – це якось нудно, хусточку носити. Але це зовсім не так і не про це.

Молюся, щоб Бог дав мені сили й благословив потрібними людьми, потрібними ситуаціями. Я дуже відкрита й не мовчу про свій бізнес: я пишу і нашим дизайнерам, і іноземним. Хочу, щоб мої вироби продавалися в Європі й за її межами. Мрію, що мої сумки будуть на показах у Мілані. Хочу налагодити виробництво в Україні та давати людям роботу, хоча поки це тільки перші плани і напрацювання. Але це моя мрія, і я вірю, що все можливо.

Зараз можу сказати, що ми живемо в тому місці, з якого я нікуди  не хочу переїжджати. Ми знайшли своє, пустили тут коріння й плануємо тут залишатися, бо тепер  наш дім тут”.

Досвід Тетяни доводить формулу: треба знати свої права на гідне життя, право навчатися і реалізовуватися. Додаємо старання і наполегливість – і складеться успішна історія.