Юлія Попова, безкінечна мрійниця та невтомна сонцезалежна мандрівниця

Існують місця на Землі, де реальність інша, де час уповільнюється, а повітря наче густе і солодке. Місця, в яких зайві усі думки і відсутні усі негаразди.

То – місця СИЛИ.

Я в них щиро вірю, я їх намагаюся відчути і кілька з них цього року з радістю відвідала.

Одне з них – поблизу Мелітополя. Уявіть лише собі – Приазовський степ, безкрайній та зовсім рівнинний. Пожовкла суха трава, розпечене повітря, неосяжне синє небо. І посеред усього цього – острів з величезних брил закам’янілого пісковика, порослого зеленувато-сірим лишайником. Повірте мені, це дуже вражає, навіть якщо не заглиблюватися в історію того місця.

Камінь-гора, або Кам’яна Могила, вважається унікальною пам’яткою подібного роду. Знайдені там історичні експонати та письмена на камені – петрогліфи – датовані ХХІІ – ХVІ тис. до нашої ери. Гроти та печери з наскельними малюнками відкривають різні епохи та культури, а наявність в центрі на вершині цієї кам’яної гори святилища-вівтаря говорить про надзвичайну культовість та силу цього місця.

Важливо зазначити той факт, що центральне святилище на Кам’яній Могилі було споруджене не лише за каноном “всебічної відкритості для взорів”, але й в точці енергетичного “стовпа” з позитивним зарядом. Це засвідчили уфологи та підтвердив Верховний Лама Непалу, який колись відвідав Камінь-гору.

Це місце справді вражає! Сидячі на декількатонній кам’яній брилі, такій прохолодній, не зважаючи на палюче сонце, я слухала вітер, який ледь чутно шурхотів духмяним різнотравним сухостоєм у підніжжі та доносив до мене надзвичайні аромати трав та меду. В уяві малювала собі картинки, ніби споглядаю давній священний обряд.

Згодом вітер чути перестала і тихим гулом заговорив камінь. Вслухалась, та не розчула. Ще рано.

Думки сповільнились, звуки стихли. І повна тиша. Абсолютна відсутність! Так і сиділа, немов мене немає.

А потім ступні обпалював яскравий золотий пісок, який я не зустрічала ні на одному пляжі. Як сакральне вогнище, він наче очищав мене та дозволяв набратися його сили.

Дорогою намагалась усе зрозуміти. Та облишила. Живу за відчуттями, а вже потім – за розумом.

Просто дозволила собі повірити в дива, повірити в надзвичайну силу, прийняти її і направити в найкраще русло свого життя.