Кожного ранку я стою біля вікна квартири, в якій мешкаю, і вдивляюся у майбутній день. Просто кілька хвилин спостерігаю за Всесвітом у моєму вікні.

І дуже часто там бачу малу руду білку, яка легко стрибає з гілки на гілку на деревах у нашому дворі.

Та білка завжди рухається цілеспрямовано. Вона заклопотана, завжди у русі і завжди мене дуже тішить))

Спочатку, побачивши її за вікном кілька років тому, я довго дивувалася, бо ж ми зараз серед міста живемо. Та швидко звикла до такого сусідства. І коли ту пухнасту радість довго не бачу, починаю трішки турбуватися.

Безпосередність та природність того хутрового комочка вражає та надихає. Білка завжди знає, що їй від життя треба. Вона завжди у русі. Ніколи не прикидається кимось іншим, котом, наприклад)). Вона вільна і, скоріше за все, щаслива, хоча, мабуть, того і не усвідомлює.

Були на вихідних в Пущі-Водиці І там знову білки – біля місцевого озера їх чимало! Граються одна з одною, розглядають перехожих, живляться з їх рук.

Ще була ціла зграя чорно-білих котів, які оточили мене, коли фотографувала покинутий будинок. Я їх навіть перелічити не змогла, стільки їх там було багато!

На весну вже придумали собі заняття – хочемо проїхатись з Пущі до Києва на трамваї, шлях якого проходить через ліс! Цікаво, як це посеред лісу трамвайчиком їхати?

Пораділа щиро, що ЖИВУ серед ЖИТТЯ!

Можу будь-якої миті доторкнутися до живого, побачити живе, відчути себе частинкою цього живого організму! Бо серед асфальту та бетону це вдається далеко не завжди.

 

 

Залишити коментар

Будь ласка, введіть Ваш коментар!
Будь ласка, введіть Ваше ім'я