Світлана Лобова, адвокат із сімейного і спадкового права

Коли подружжя остаточно вирішило розірвати шлюб, неодмінно постане питання: а з ким же із них буде жити дитина?

Для початку зазначу, що дитиною, згідно з законодавством, є особа до досягнення нею повноліття, тобто, 18 років.

Так от, хто ж має право вирішувати, з ким залишиться жити дитина – матір, батько, дитина чи може, суд?

Відповідь на це питання залежить від багатьох чинників:

• віку дитини;

• особистої прихильності дитини до кожного з батьків;

• чи є між батьками домовленість щодо місця проживання дитини;

• чи сперечаються батьки між собою щодо місця проживання дитини тощо.

Одразу хочу наголосити, що ні мати, ні батько, не мають право одноосібно вирішувати, з ким проживатиме їхня дитина. Таке рішення має бути виключно спільним, інакше – питання визначення місця проживання дитини має вирішуватися у суді.

Батьки мають спільно вирішувати, з ким із них буде жити дитина, якщо вона не досягла 10 років.

Дитина віком від 10 до 14 років наділена правом на рівні з батьками вирішувати питання свого місця проживання. Тобто, крім досягнення спільної згоди батьків щодо місяця проживання дитини, думка дитини з цього питання має бути батьками вислухана, почута та обов’язково врахована.

А от дитина, якій вже виповнилося 14 років, самостійно, без додаткової згоди батьків, вирішує, з ким із батьків залишатися.

Якщо батьки дійшли спільної згоди щодо проживання дитини з одним із них, варто цю згоду закріпити документально, а саме, укласти договір про визначення місця проживання дитини.

Зазвичай, якщо батьки після розлучення залишилися у нормальних стосунках та комунікують один з одним, – домовитися та укласти договір буде найкращим сценарієм як для них, так і для їхньої дитини.

Якщо ж досягти обопільної згоди батьки не можуть та між ними є спір щодо того з ким із них проживатиме дитина, – потрібно звертатися до суду та вирішувати спір у судовому порядку.

Варто знати, що суд не визначить місце проживання дитини з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями чи наркотичними засобами або своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У своїй адвокатській практиці я завжди керуюсь принципом:

сімейні спори, за можливості, краще вирішувати в процесі переговорів, досягати домовленостей та укладати сімейні договори.

Однак, у питанні визначення місця проживання дитини, якщо є щонайменший натяк на те, що другий із батьків може відібрати дитину, я завжди рекомендую, щоби місце проживання дитини було визначене саме за рішенням суду.

Адже у випадку, якщо один із батьків самочинно, без згоди другого з батьків, змінить місце проживання дитини, у тому числі, викраде її, той з батьків, з яким за рішенням суду проживала дитина, може звернутися до суду з позовом про відібрання дитини й повернення її за попереднім місцем проживання, а суд має негайно постановити відповідне рішення.

І на останок:

пам’ятайте, що в будь-яких питаннях, що стосуються дитини, ви, як батьки, маєте насамперед вислухати думку вашої дитини з цього приводу, почути її та обов’язково врахувати її думку при вирішенні питання стосовно долі дитини.

 

Залишити коментар

Будь ласка, введіть Ваш коментар!
Будь ласка, введіть Ваше ім'я