Олена Плаксіна, краєзнавиця, авторка книг та фільмів з історії Приірпіння, розробниця туристичних маршрутів

Художниця Марія Трубецька жила в Ірпені з 1918-го року. Вона розділила драматичну долю тих, хто належав до українського «розстріляного Відродження».

Серед самобутніх митців, знищених за часів сталінських репресій, варто згадати представників школи українських монументалістів. Її започаткував талановитий художник Михайло Бойчук у грудні 1917-го року на базі щойно відкритої Української академії мистецтв у Києві. Школа проіснувала два десятиріччя.

1937-го року Михайла Бойчука разом з його найкращими учнями Іваном Падалкою та Василем Седлером розстріляли як «ворогів народу».

У грудні того ж року була розстріляна і дружина та учениця Бойчука – талановита художниця Софія Налепинська-Бойчук.

З цього часу школа українських монументалістів припинила своє існування. Багато учнів було репресовано. Дехто дивом уцілів, вчасно виїхавши з України. А той, хто залишився, надовго відійшов від малярства.

Так склалося й з художницею Марією Володимирівною Трубецькою.

Княжна Марія Трубецька, остання із роду Трубецьких по лінії князя Володимира Петровича. Народилася у Києві 19 березня 1897 року в будинку своєї бабусі Єлизавети Іванівни Трубецької, де раніше жив рідний брат її прадіда Сергій Трубецький – декабрист, керівник Грудневого повстання 1825 року.

Ось як сама Марія Володимирівна розповідала в одному з інтерв’ю:

«Так, я справді з роду Трубецьких. Мій прадід Олександр Петрович був рідним братом декабриста Сергія Трубецького. Від старших мені не раз доводилося чути, як Сергій Петрович після амністії повернувся до Києва і жив в будинку по вулиці Володимирській. До речі, там народилася і я».

Раннє дитинство Марії Трубецької минуло у родовому маєтку – Гавронщині, це в 37 км від Києва та в 5 км від Макарова.

Гавронщина належала її татові, князю Володимиру Петровичу Трубецькому, а до нього – прадіду Олександру Петровичу Трубецькому, який 1819-го року отримав маєток як весільний подарунок своїй нареченій від її батька – київського губернського маршала Казимира Ростішевського.

Олександр Петрович у 1825 році, після невдалого повстання декабристів врятував від страти свого брата Сергія Трубецького, своєчасно спаливши його документи.

Попри це Сергія Трубецького було заарештовано, засуджено і відправлено до Сибіру на 30 років.

Історія зберегла й ім’я дружини Сергія Петровича Трубецького – Катерини Іванівни (уродженої Лаваль), яка серед перших вирушила за чоловіком у заслання, куди прибула в листопаді 1826 р., через три місяці після нього.

Після арешту брата, у 1825 р., Олександру Петровичу було заборонено виїжджати з Гавронщини. 28 років Олександр Петрович прожив безвиїзно в селі. Помер у 1853 р.

Після смерті Олександра Петровича Гавронщина перейшла у спадок молодшому сину – Петру, діду Марії Трубецької, який усе життя прожив у Гавронщині. Там він і похований на території церкви.

І сьогодні ми можемо побачити могилу князя, але зруйновану і пограбовану…

Цікавим є і той факт, що рідна сестра Петра Олександровича Дарина вийде заміж за Розеслава Рильського і стане у майбутньому прабабусею відомого українського письменника Максима Рильського, який тривалий час жив у нас, в Ірпені, по вулиці Центральній, 15.

Таким чином Марія Трубецька доводилася родичкою Рильським.

Усі Трубецькі любили Гавронщину і намагалися зробити свій внесок у розбудову рідного села. Так, Олександром Петровичем був побудований не тільки гарний маєток Трубецьких, але і школа, бібліотека, читальня, церква Різдва Святої Богородиці. Подбали також про магазин, три водних млини і винокурний завод.

Батько Марії Трубецької, Володимир Петрович, будучи вже дипломованим лікарем, відкрив у Гавронщині безкоштовну лікарню, де лікувалися не тільки селяни із рідного села, а й люди з інших сіл.

Багато доброго і корисного зробила родина Трубецьких для селян.

Але, незважаючи на це, під час революційних подій маєток Трубецьких був розграбований і зруйнований.

У картотеці відомого історика-некрополезнавця Людмили Проценко знаходимо дані про молодшого брата князя Володимира Петровича – Івана Петровича, 1870-го року народження. Він жив у Києві та був мировим суддею. 25 лютого 1919-го року під час революційних подій у Києві був вбитий. Похований у Києві на Аскольдовій могилі.

Ірпінський період

У 1918 р. родина князя Володимира Петровича була змушена покинути родове гніздо і виїхати із Гавронщини. Оселилися в Ірпені, в будинку № 44 (сучасна нумерація), на розі вулиць Київської і Лермонтова. Велика алея зі сторічними ялинками і зараз слугує орієнтиром, за яким можна визначити місцезнаходження цього будинку. Щоправда, будинок зазнав значних змін.

Зручне сполучення з Києвом давало можливість Володимиру Петровичу працювати у Києві в лікарні «Червоного хреста».

Ірпінський період життя родини Трубецьких був нелегким. Працював тільки Володимир Петрович.

Марія з мамою вчилися самостійно обробляти город і займатися присадибним господарством. Взагалі княжна Марія не цуралася будь-якої роботи, хоча мала вишукану освіту. 1914-го року вона встигла  закінчити Катерининський інститут шляхетних дівчат в Санкт-Петербурзі. Навчання тривало шість років і принципово не відрізнялося від навчання в Смольному інституті.

Але з 1918-го року Марія стає ученицею Української академії мистецтв у класі Михайла Бойчука. Її вибір не був випадковим, адже Бойчук уже отримав освіту в Юліана Панькевича у Львові, Леона Вичулковського у Краківській Академії Мистецтв, був стипендіатом митрополита Андрія Шептицького в Мюнхенській Академії, 1910-го року побував на Паризькій виставці, що мала великий успіх.

Повернувшись в Україну, Михайло Бойчук з ініціативи Михайла Грушевського і Василя Кричевського з грудня 1917 р. очолював майстерню ікони і фрески (згодом перейменовану на майстерню монументального живопису) в Українській академії мистецтв у Києві.

«Аристократка за походженням, княжна Муся Трубецька вступила до майстерні монументального живопису у травні 1918 р. Опинившись у середовищі селянсько-робітничої молоді, вона не відчула ніякого дискомфорту, ні «класового відчуження», – так пише про Трубецьку Ярослав Кравченко у книзі «Школа Бойчука».

«Муся була княжна, справжнісінька, – з теплотою згадувала співучениця Оксана Павленко, – з тих самих Трубецьких».

Талановита дівчина одразу включилася в навчальну і творчу роботу, взявши активну участь у діяльності живописної майстерні. Марія Трубецька разом із братом професора Бойчука, Тимком, працювала над створенням плакату «Товарообмін».

Восени 1918 р. отримала першу нагороду у конкурсі на ескіз театральної завіси для робітничого театру на Лук’янівці. Цей конкурс був складним, бо брали в ньому участь усі учні майстерні Бойчука. Багато хто з них були на той час більш досвідченими, ніж молода 21-річна Марія Трубецька, але перше місце посіла саме вона.

У 1922 р. відбувся перший випуск студентів монументальної майстерні професора М. Бойчука. Серед випускників була і Марія Трубецька.

Перед талановитою художницею відчинилися двері у майбутнє. Вона бере участь у виставках, у тому числі, в Першій художній виставці АРМУ (Асоціації революційних митців України) в Києві та Харкові 1927-го року.

Однак ситуація з початку 30-х років різко змінюється.

Перевірки, підозри, репресії…

Партійне керівництво поставило перед суспільством питання про соціальну спрямованість і класову належність фахівців. Не обійшло воно і Київський художній інститут. Почалася перевірка персонального складу співробітників і студентів навчальних закладів.

1930-го року було усунуто з посади ректора Івана Врону, один за одним почали зникати талановиті студенти. Будь-яке критичне зауваження оберталося політичними звинуваченнями. А сам навчальний заклад було перейменовано на інститут пролетарської мистецької культури.

Репресії не оминули і родину Трубецьких.

Рідний дядько Марії, брат її батька, капітан гусарського гвардійського полку Сергій, під час революційних подій емігрував до Франції. Його життя склалося більш вдало, ніж у Володимира, він прожив довге життя (помер у 1965 р.). А ось Володимира Петровича Трубецького у 30-х роках почали переслідувати за його соціальне походження.

Це значно погіршило стан здоров’я князя і він на 64-му році життя помер (1932 р.). Похований на старому ірпінському кладовищі.

У пресі з’являються публікації і про Марію Трубецьку. Її теж звинувачують у походженні, націоналізмі та в тому, що вона далека від завдань радянського мистецтва.

Через переслідування Марія була змушена відійти від малярства. Від репресій її рятує викладач Художньої академії Максим Ісаєвич Гельман, талановитий скульптор і графік, за якого Марія Володимирівна виходить заміж і переїжджає з Ірпеня до Києва.

У 1939 р. Максу Ісаєвичу було присвоєно звання професора.

В Ірпені залишається жити мати Марії – княгиня Марія Гаврилівна Трубецька. Розуміючи, що над донькою нависла небезпека і що вона не може залишатися в Ірпені, Марія Гаврилівна запрошує у свій будинок із трьох кімнат і веранди свою знайому, вдову Ядвігу Густавівну Бурачек із сином Юрієм. Вона по чоловіку, Сергію Григоровичу, доводилася родичкою відомому українському художнику Миколі Бурачеку, який був у числі засновників Української академії мистецтв у Києві, разом із І. Нарбутом, О. Мурашком, Ф. Кричевським.

Голодні 1932-1933 роки жінки пережили в Ірпені разом, допомагаючи одна одній.

Сталінські репресії теж потривожили дім Трубецьких. У 1937 р. Марія Гаврилівна і Ядвіга Густавівна були арештовані. Їх вислали до Казахстану, де в таборах вони і померли.

Княжна Марія Трубецька залишилася одна з чоловіком у Києві. Будинок в Ірпені було конфісковано і передано під сиротинець.

На згадку нащадкам

Про талант Трубецької довго згадували. Так, у листі її співучениці по Академії Антоніни Іванової до Марії Юнак від 1969 року (опублікованому вперше В. Рубан) читаємо: «Потрібно створити хоча б маленький колектив. Я б хотіла, що б Ви об’єдналися з Вірою Кутинською і Мусею Трубецькою. У Мусі є книга Ченіно Ченіні, де сказано, як ґрунтувати дощечки і як позолочувати. Муся може позолочувати. Вона вже зробила чотири мініатюри. Ви навчите Віру і Мусю, як закладати штукатурку й малювати по мокрому. Всі троє, коли виконаєте роботи, влаштуєте виставку Вашого колективу у Львові в музеї. Там будуть раді, тому що люблять Михайла Львовича як художника і педагога».

Але цей проект не був реалізований – у 1970-х роках митців не стане.

Княжна Марія Володимирівна Трубецька померла 1976-го року, не доживши три дні до 79-го дня народження.

Похована у Києві на Міському кладовищі (ділянка 73, ряд 10).

На ній закінчився рід Трубецьких по лінії князя Володимира Петровича Трубецького, бо дітей у Марії не було.

Але Марія Трубецька залишила велику пам’ять про себе і про свій рід.

Кафедра історії та теорії мистецтва Львівської національної академії мистецтв за підтримки Міністерства освіти і науки України у 2010 році видала книгу Ярослава Кравченка «Школа Михайла Бойчука. Тридцять сім імен», в якій є розділ, присвячений Марії Володимирівні Трубецькій.

Нам є чим пишатися, бо талановита художниця жила у нас в Ірпені і прославила його назавжди.

А нам, як вдячним мешканцям цього міста, варто було б бодай встановити меморіальну дошку на будинку Трубецьких і знайти та впорядкувати могилу князя Володимира Петровича на Ірпінському міському кладовищі.

***

Залишити коментар

Будь ласка, введіть Ваш коментар!
Будь ласка, введіть Ваше ім'я