Анна Кожемяка, авторка ідеї Irpin Tango Community, співзасновниця Nuestro Tango School, маркетолог в міжнародній команді, мрійниця та мандрівниця

Ніхто не знає достовірної історії танго. Переповідають різне. Тому не сприймайте мій текст як претензію на істину. Сумнівайтесь у фактах, ставте запитання, шукайте відповіді.

Так і я спробувала задовольнити свою цікавість до танго — зробила своє міні-дослідження, реферат про те, що я досі довідалася про його історію і коріння.

***

Танго зароджується в гирлі річки Ла Плата на кордоні Аргентини та Уругваю в ХІХ столітті. Аргентина здобуває незалежність, є заможною і перебуває на піку імміграційного буму. Європейці привозять в Буенос-Айрес свої музичні традиції та інструменти.

Кажуть, що танго народилося з трьох смутків — смутку корінного населення Південної Америки, бідних іммігрантів та поневолених африканців.

Одне з найперших зображень танго датоване 1882-им роком. Слово «танго» має коріння в багатьох африканських мовах і часто означає певний вид прогулянки. Кажуть, що слово «танго» означає місце, де зустрічалися африканці перед тим, як вирушити в Америку.

Найраніше задокументоване зображення танго, 1882 рік

Унікальний спосіб танцювання народів, які населяли в ХІХ столітті регіон Ла Плата, стали називати «мілонга». А на зламі ХХ століття назва змінилася на «танго».

Від традицій африканських народів танго взяло ритмічну експресію, заземлену постуру, імпровізацію. Від європейських польки та вальсу — обійми.

Прийнято виділяти такі етапи розвитку танго, як перша та друга частини старої гвардії (guardia vieja), нова гвардія (guardia nueva), «золота доба», «темна доба» та відродження. Розглянемо характерні риси кожного з них.

1890-1910 рр. — стара гвардія 1 (guardia vieja 1)

Танго в цей час виконують музиканти-самоучки у складі гітари, флейти та скрипки. Гітара задає ритм хабанери, більш повільний, ніж звичний зараз. Флейта та скрипка разом утворюють мелодію.

Танго в той період — танець вулиці. Танцювання в близькому контакті вважається небезпечним і непристойним. Вищий клас лише тільки починає виявляти інтерес до танго.

Тоді зроблені найперші записи, проте мало з них дійшло до наших днів. Обмаль достовірної інформації дійшло з тих часів, бо танго було винайдено тими, про кого історія воліла забути.

Аргентинські чоловіки танцюють танго в річці, 1904 рік

До 1910-го року танго стає все більш популярним серед заможного населення, приходить в бари, кафе та на танцювальні майданчики.

Є думка, що танго народилося в борделях, але це лише частково правда. Можливо, саме борделі були сходинкою поширення танго серед вищого класу. У ті часи танцівники-чоловіки чисельно переважають танцівниць-жінок, а танцювальні зали спеціально наймають жінок для підтримання гендерного балансу. Така ситуація могла бути пов’язаною з тим, що переважною більшістю іммігрантів були чоловіки, що, у свою чергу, йшло від значно ширших прав і свобод, які були їм доступними.

Патіо в Буенос-Айресі, 1908 рік

 

1910-1925 рр. — стара гвардія 2 (guardia vieja 2)

У цей час в танго приходить бандонеон та фортепіано, поступово витісняючи флейту та гітару. Започатковується стандартний танго-секстет: 2 бандонеони, 2 скрипки, 1 фортепіано та 1 контрабас. Ритм хабанера поступово відходить на задній план, музика стає повільнішою та знаходить свій розмір «el quatro». Танго отримує популярність у Європі, особливо в Парижі, і, взагалі, нарешті стає всесвітньою сенсацією. Народний аргентинський співак Карлос Гардель вперше виконує сумну композицію танго.

Окрестр Канаро, ще присутня гітара, 1917 рік

Бандонеон — інструмент німецького походження, схожий на акордеон, але з більш чистим звуком. За задумом, бандонеон мав служити як орган для невеликих церков. Бандонеон може грати як індивідуальні ноти, так і багато нот одночасно. Грати на бандонеоні непросто: в ньому 33 клавіші зліва та 38 клавіш справа, і кожна з них може видавати 2 звуки: один при компресії міхура, інший — при розтягуванні. Більшість бандонеоністів грають саме на етапі компресії. Поява бандонеону в танго послужила уповільненню танго музики.

Бандонеон

Моряки та заможні студенти експортують танго в Париж. Парижани досить швидко закохуються в танго, з чого і починається перша світова хвиля тангоманії. Любов до танго в Парижі укріплює любов до танго самих портеньо (так називають жителів столиці Аргентини Буенос-Айреса).

Танго в Парижі, центр розваг «Магічне місто» неподалік Ейфелевої вежі, 1910 рік

Карлос Гардель — народний аргентинський співак. 1917-го року він записує «Mi noche triste», історію втраченого кохання, яка миттєво підхоплюється народом і стає хітом, назавжди закарбовує образ танго як історії про трагічне кохання.

Карлос Гардель

 

1925-1935 рр. — нова гвардія (guardia nueva)

Уперше музику танго виконують музиканти з формальною музичною освітою. Оркестри розвиваються і починають за своїм духом розділятися на традиційні та прогресивні. Перші залишаються вірними ритмічним традиціям танго, інші — бажають експериментів та розвивають мелодійну сторону виконання музики. Мілонга виділяється як окремий стиль в танго, також зароджується танго-вальс.

Танець моряків, 1928 рік

Танго шириться скрізь — воно йде на радіо, на вулиці, на танцмайданчики, в бари, кафе, соціальні клуби. Танго залишається імпровізаційним, танцівники продовжують вигадувати кроки. Стилі танцювання відрізняються поміж верствами населення, і так триває аж до періоду «золотої доби». Довжина жіночих суконь скорочується, що відкриває можливості для нових кроків.

Танго набуває популярності у світі, музиканти та танцівники починають вирушати в тури.

Сюжет з кінофільму «Танго», 1933 рік. Танцюють Carmencita Calderón та El Cachafaz

 

1935-1955 рр. — «золота доба» танго

Настає пік популярності танго. Образно кажучи, кожен в Буенос-Айресі танцює танго. Музичні школи танго продовжують формування та зміцнюються. Аргентина часів Перона (1943-1955 рр.) прихильно ставиться до танго, більше того — звучання іноземної музики на радіо обмежується, що ще більше стимулює розвиток та популяризацію танго. Зростає чисельність колективів оркестрів. Типовий оркестр в цей час характеризується 4 бандонеонами та скрипками, а інколи і більше.

Мілонга в клубі «Атлантік», 1940 рік

Ніколи раніше Буенос-Айрес не бачив такої кількості оркестрів. Кожне кабаре має власний оркестр. Завсідники щовечора приходять послухати свій улюблений колектив.

Оголошення в газеті «El Mundo» про виступи танго-оркестрів, 1943 рік

Тоді ж в танго з’являється елемент під назвою хрест або cruzada. Танцівники поступово відходять від переміщення по танцмайданчику боком та стилю танцювання канженге, лідери ж починають все більше рухатися прямо, займаючи простір фоловера.

Танго «салон», як правило, означає стиль танцювання у вишуканих місцях. У різний час різні танцівники вкладали різне значення у розуміння цього терміну. Але завжди був наголос на прямій поставі, відносно відкритих обіймах для широких елегантних рухах на основі поворотів, елегантності в цілому.

У період «золотої доби» стає популярним салонний стиль «вілья уркіса», за назвою однойменного району Буенос-Айреса. Та й взагалі, стилі танцювання в цей час визначаються тим, де танцівники живуть і танцюють, якому соціальному прошарку вони належать.

Стилю, який ми зараз звемо «мілонгеро», більше притаманні близькі обійми, заземлені рухи. В цей час цей стиль можуть дозволити собі лише невідомі один одному танцівники на мілонгах в центрі столиці. У Вілья Уркіса ж всі добре між собою знайомі.

1935-го року Хуан Д’Арієнцо дебютує з піаністом Біаджі з абсолютно новим звуком, який задав тон танго на найближчу декаду. Після повільної музики доби нової гвардії Д’Арієнцо мав бажання знову зробити танго музикою для танцівників. Спочатку така музика викликала кпини, були побоювання, що вона є занадто примітивною, але танцівники полюбили живі та енергійні темпи Д’Арієнцо, які надихали всіх і кожного.

Д’Арієнцо та його оркестр, піаніст Біаджі — другий зліва у верхньому ряді

І цей період виділяються три школи танго музики — традиційна школа Канаро, яку підхопив Д’Арієнцо, та 2 прогресивні школи – школа Фреседо з фокусом на мелодійні аспекти танго та школа Де Каро з фокусом на авангардні та експериментальні аспекти. Протягом «золотої доби» всі ці три школи розвивають своє звучання. Прогресують технології звукозапису, які тепер вже можуть якісно зафіксувати музику танго.

Музика протягом «золотої доби» не перестає зазнавати змін. У 1940-х роках бадьоре танго Д’Арієнцо змінюється на більш мелодичне та драматичне танго. Співаки набувають популярності, вокал починає займати все більшу частину мелодії. Оркестри поступаються першістю співакам, хоч і стають все більш рафінованими, кожен з музичних інструментів заглиблює і розвиває своє звучання.

Мілонга, 1950 рік

 

1955-1983 рр. — «темна доба» танго

Аргентина переживає кілька державних переворотів (1955, 1962 та 1966 рр.). Уряд забороняє все націоналістичне та асоційоване з перонізмом. Збори людей обмежуються, щоб уникнути можливих ескалацій проти уряду. Запроваджується цензура, звичними є комендантський час та зникнення людей.

Танго не відповідає інтересам тодішнього уряду, сприймається як щось застаріле, несучасне, на відміну від рок-н-ролу, який молодь асоціює з «американською мрією». Танго майже помирає. Проте дехто продовжує танцювати на маленьких підпільних мілонгах. Це час народження танго нуево та виходу на світову арену Астора П’яццолли.

Астор П’яццолла

Астор П’яццолла — аргентинський бандонеоніст, дитячі роки якого минають у Нью-Йорку, а в 1950-х роках він переїздить в Париж вивчати класичну музику. Натхненний джазом, класичною музикою та танго він започатковує новий стиль, що отримує назву танго нуево. Цей стиль ламав стереотипи, часто відходив від класичного розуміння ритму (compás).

Спершу аргентинці не визнали в цій музиці танго. Врятувало ситуацію всесвітнє визнання та любов слухачів.

Композиція «Adios Nonino» для бандонеону та оркестру, композитор Астор П’яццолла

 

Під час «темної доби» все ж були записані деякі прекрасні мелодії танго. Тоді танго більше орієнтується на слухачів, аніж на танцівників. Співаки стають зірками, музиканти відходять на задній план. Оскільки деякі танго музиканти та танцівники були пероністами, вони періодично опиняються за ґратами і не можуть виступати. У в’язниці нерідко опинявся і відомий піаніст Пульєзе. У такі дні колектив оркестру клав троянду на його фортепіано на знак солідарності.

Освальдо Пульєзе

 

1983-1990 рр. — відродження танго

1983-го року в Аргентині відновлюється демократія. Задоволені аргентинці повертаються до того, що радувало їх до переворотів у країні.

Цього року в Парижі, а пізніше в Нью-Йорку дебютує шоу «Tango Argentino», сценічне танго набуває популярності по всьому світу, артисти вирушають в тури та під час своїх подорожей дають майстер-класи всім охочим.

Мілонгерос, які підтримували дихання танго протягом «темної доби», вчать нове покоління танцівників крокам «золотої доби». У фокусі опиняються техніки слідування. Досвідчені танцівники рідше відвідують мілонги, готуючись до виступів на сцені. Такі танці як балет починають впливати на естетику танго як на сцені, так і на мілонгах.

Афіша шоу «Tango Argentino»

Cценічне танго з характером соціального. Танцюють Puppy Castello та Graciela Gonzalez під композицію «El Cencerro» композитора Хуана Д’Арієнцо.

 

Нова ера танго: 1990-2010-ті рр.

Танцювальна творчість вибухає. Структура танцю піддається аналізу та дослідженню, а результати використовуються для створення нових рухів та кращого розуміння старих. У цей час розкривається «код повороту», що революційно впливає на танець. Усе більше молоді танцює танго. Соціальне танго шириться усім світом. Жінки починають танцювати в легких брюках та без підборів, що відповідає саме новій стадії танго, де лідер та фоловер є рівноцінними співавторами танцю. Народжується неотанго/електро танго.

Chicho Frumboli та Juana Sepulveda танцюють під композицію Borges y Paraguay, 2008 рік

 

Сучасне танго: 2010-ті рр та сьогодення

Після революції в танго, яку спричинило танго нуево, танго більшою мірою повертається до своїх основ, традиційної музики та близьких обіймів. У соціальному танці перевага віддається якісним обіймам та музичності. Досвід, отриманий у танго нуево, а також сценічного танго та дбайливо збережений старими мілонгерос, замішується в новий коктейль. Танго змагання починають впливати на його розвиток. Популярність змагань в категорії танго салон розвиває естетику, жінки все частіше вбираються у вузькі сукні та високі підбори. Утворюються нові оркестри, які дозволяють переосмислити музику «золотої доби».

Виступ Carlitos Espinoza та Noelia Hurtado в Сеулі, Корея, 2018 рік

***

Схоже, чергова хвиля тангоманії докотилася і до нас з вами в Ірпені та Бучі.

Досліджуй та танцюй танго поруч з домом разом з Nuestro Tango School та Irpin Tango Community.

 

Джерело: LA Tango Academy, google, Wikipedia

Залишити коментар

Будь ласка, введіть Ваш коментар!
Будь ласка, введіть Ваше ім'я