Юлія Боєвапсихологічний консультант, фахівець з особистої продуктивності

Американська письменниця Гелен Келлер говорила: «Коли одні двері щастя зачиняються, відчиняються інші, але ми часто не помічаємо їх, втупившись поглядом у зачинені двері». Усі, хто покинув свої домівки на сході Україні стикнулися з таким самим почуттям: двері додому вже зачинені, а нових ще не видно.

Так само «перед зачиненими дверима» у 2014 році стояла Віта Бризгалова, авторка проєкту з виготовлення сумок і рюкзаків з вторинної сировини RebornDenim.

Тепер вона мешкає в Ірпені.

Віта: «Я живу в Ірпені з серпня 2015 року. Народилася й до початку бойових дій жила в Донецьку. Там закінчила університет і працювала на телебаченні, а згодом PR-ником і грантрайтером в одному з найбільших притулків для тварин у Донецькій області. Ми організовували багато соціальних і благодійних проєктів, щоби допомогти безпородним тваринам».

У Донецьку все складалося непогано, і необхідності переїжджати дівчина не бачила. Вона щиро не хотіла покидати своє рідне місто аж до того моменту, поки 2 дні не просиділа в підвалі через обстріли. Після цього більше не змогла там бути й поїхала на декілька тижнів перечекати військове загострення.

«Думала поїду на кілька тижнів і повернуся. Але, на жаль… Спочатку ми виїхали недалеко від Донецька, до мого дідуся в Дружківку, а за дев’ять місяців до Криму. У Криму зрозуміла, що перебуваю ніби в коридорі очікування: не можу рухатися вперед і все чекаю, коли повернуся назад. Там прожили 5 місяців і вже потім переїхали до Ірпеня. Тут нікого не було – ні родичів, ні знайомих. Усе нове.

В Ірпені стало психологічно легше, але все одно я була якоюсь дикою, спілкування з соціумом практично не було. Хоча періодично я бачу в Ірпені знайомі обличчя з Донецька, навіть зустріла зовсім недавно свою класну керівницю, яку хотіла знайти ще в Донецьку. То була неймовірна зустріч!»

Ірпінь приніс радість у життя Віти: вона переїхала сюди на другому місяці вагітності, і вже тут народився її синочок. Тому її оточенням були молоді матусі. Але справді близькими людьми для молодої мами стала команда дівчат громадської організації «Благодім».

«Можу сказати, що по-справжньому освоїлася тут тільки тоді, коли синові виповнилося 3 роки. Господь послав мені людей, які розділяли мої цінності, – команду дівчат з ГО «Благодім».

Завдяки цьому проєкту, а головне людям, які його втілюють, відчула, що живу. Я його не обирала, скоріше проєкт обрав мене. Я шукала однодумців у соціальних мережах і опублікувала пост. Мені написала Маріель Славська, керівник «Благодому». Далі був дзвінок, зустріч з командою. І все закрутилося.

Я відчула шалену підтримку. Далі почала замислюватися над тим, щоб шити рюкзаки з вторинної сировини. У Донецьку я думала над створенням соціального підприємства, яке допомогло б утримувати притулок для собак «Піф», яким би я опікувалася. Та, на жаль, тоді цьому завадили військові дії.

У 2018 році з’явилася ідея зайнятися апсайклінгом – давати нове життя старим речам. Я хотіла виробляти все – від сумок до меблів з піддонів. Потім вирішила вибрати щось одне. Так з’явилися рюкзаки й сумки.

Якось просто їхала в автобусі з Ірпеня до Києва. Не пам’ятаю, чому, але раптом я зрозуміла: чекати більше не можу – потрібно діяти.

На мою ідею відгукнулися професіонали, які готові були допомогти у розвитку соціального підприємництва. Разом з ними та їхніми настановами був заданий старт справи. З’явилося розуміння, як вибудовувати і розвивати саме такий бізнес. Я відкрила власні сторінки в соціальних мережах і почала продавати перші моделі.

Усе рухалося повільно, але якось рухалося. Складно без інвестицій. Я була одна. Але дивилася картинки в Pinterest, надихалася і розуміла: це моє».

Від держави отримати допомоги для розвитку бізнесу поки на вдалося, але статус ВПО допомагає вчитися і мати допомогу від громадських організацій.

Віта: «Я пройшла курс навчання підприємництву в проєкті «Ми зможемо!» від благодійної організації «Час служити», за що дуже вдячна! Завдяки курсу я познайомилась з багатьма цікавими людьми, набула нових знань і отримала частково зворотні інвестиції. На ці кошти я придбала професійне обладнання для виробництва сумок.

Крім того, пройшла ще один курс з таргетованої реклами в проєкті «Ми зможемо!» від «Час служити» й отримала індивідуальну консультацію щодо налаштування реклами в соціальних мережах».

Як і в усіх переселенців, коли Віта розповідає про життя в Донецьку, щось сумне та ностальгійне з’являється в її погляді. Війна не закінчилася, тому повернутися додому, хоча б у гості, можливості немає. Але ж недарма кажуть: «Наш рідний дім там, де нас насправді люблять і чекають».

Зараз своїм домом талановита, яскрава та завжди усміхнена Віта називає Ірпінь, бо тут знайшла найважливіше – себе.