Андрій Куцеваловінструктор з велосипедного, водного, пішохідного та дитячого туризму. Координатор велоспільноти «Бучанські ВЕЛІКани»

Назвав цей новий проєкт «Перша ніч» (прошу не коментувати назву – сам боюсь)))

Суб’єктивний погляд на роботу (писав для дорослих 16+).

Дивні осінні погоди іноді спонукають мене до дивних ідей.

Гісметео показав, що з п’ятниці на суботу буде гарна погода і тепла ніч. От і вирішив я зібрати своїх туристят на першу ночівлю в наметах.

Зважаючи на те, що це малі (6-13 років) сучасні діти, які ніколи не виходили з зони комфорту, вирішив організувати «Першу ніч» з відносним комфортом. А завдяки тому, що Бучанський центр позашкільної роботи розташований в лісі, але поруч є всі зручності цивілізації, то із місцем втілення цієї ідеї не було проблем.

Попередньо ідею обговорили з дітлахами на заняттях гуртка велосипедного туризму.

У групи для батьків у Вайбері викинув пост за кілька годин до початку самої гри))) (були проблеми з Інтернетом).

І ось настав той час! Народ сходився довгенько. Потім з півгодини в’язали вузли і обговорювали меню. Від лобстерів і качки по-пекінськи відмовились. Чіпси і горішки я заборонив.

Меню було класично туристським: на вечерю гречка з тушиком і салатом. Сніданок – суп з макаронами і тушиком.

Перед закупами ставили табір. Майже всі дітлахи ставили намети вперше. У мене сім потів зійшло і язик заболів, поки пояснював-показував, як треба розгортати бівак.

Поки робили закупи в магазині, спеціально навчені люди – четверо хлопців нарубали купу дров і настругали щепи для розпалу багаття.

Готували вечерю у комфортних умовах – столи, мангал та інше кухонне приладдя під руками.

Дуже допоміг Денис Судика (батько одного з вихованців), який контролював багато процесів приготування. Також дякували дівчатам, які вміло накришили салат.

Після вечері і чаювання в комфортних умовах, розвалившись на пуфиках, подивились класний мультфільм. У деяких місцях дехто навіть пустив сльозу…

Далі вільний час для спілкування і підготовки до сну.

А потім розпочалась для мене безсонна «Перша ніч».

Я люблю дітей, але іноді хотілось…

Одні спали в наметах на вулиці, троє гаджетоманів – у приміщенні на карематах в спальних мішках (це була моя помилка), дві Варвари – в ліжечках у нашому хостелі. Склалось таке враження, що деякі дітки перед цим виспались на півжиття та вирішили довести мене до нервового зриву. Одні заснули після опівночі. Інші регулярно дратували мої нервові рецептори «бережливої квочки» всілякими способами і не давали можливості заспокоїтись і поспати годинку-другу.

Після четвертої години ранку я вже перестав реагувати на бубоніння і сидіння-лежання в гаджетах, ходіння в туалет, партизанські перебіжки між наметами і вимкнув режим Цербера, який піклується, щоб «квіти життя» виспались.

Четверта ранку, на термометрі +14, не вимерзнуть…

Спати хотілось немилосердно. Закуняв у кріслі. Пару разів був «алярм» через собак.

***

Новий день почався о шостій ранку – Варвари прибігли з криком:

– Ми прокинулись найпершими, бо завели будильник на телефоні! І побігли на ранкові туалетні процедури.

Включаю режим зомбака (поспати вдалось хвилин з тридцять) і починаю ворушитись табором. Розпалюю багаття, ставлю чайник…

Ближче до сьомої потроху просинаються решта ночувальників. Туалет, зарядка, пробіжка, готування сніданку, пошук немитих мисок, ложок, кружок.

Вночі зварив узвар із сушених яблук від @Бліннікова Марія. Зранку «кампот» з сухариками зайшов. Супець з чотирьох великих картоплин, півпачки макаронів з тушиком, зажаркою, спеціями і зеленню зайшов на ура.

А далі веловеселуха – тренування з фігурного водіння велосипеда та змагання на цій дистанції. Крики радості за вдалий виступ і психи з киданням та буцанням велосипеда. Цікаво, що в змаганнях брали участь досвідчені малюки і ті, хто вперше прийшов на гурток.

Зрештою переміг досвід, але й новачки показали непоганий результат.

Потім був конкурс бухтування і кидання мотузки, який викликав купу емоцій у дітей та батьків, які знімали це дійство на фото-відео.

До змагань долучились навіть батьки – крутили педалі, бухтували і кидали мотузку. На завершення шоу прийшла в голову ідея поперетягувати один одного за допомогою мотузки. Такої підтримки від батьків, коли над їхніми дітьми знущаються, я ще не бачив . Боролись до всира..ки). Ніколи не думав, що такий простий конкурс так може підірвати емоції. Дуже втішило, що після перемоги/поразки суперники аплодували одне-одному!

Намети збирались швидше, ніж ставились. Довго шукали «загублений» телефон (який знайшовся в рюкзаку))). Мили посуд і позабивали зливну каналізацію. Висновок: батьки не навчили мити посуд.

Прибирали територію, і виявилось, що після нашого шабашу в контейнер викинули лише один пакет-«маєчку» зі сміттям.

За результатами змагань переможці отримали призи – велосипедні фляги і пледи. А після фінального фото частувалися смачним тортом, яким нас пригостив батько одного з вихованців.

Висновок:

сама ідея такого таборування класна. Але одному організувати такий табун ненавчених новаків важко (мабуть старію))).

Для дітлахів, сподіваюсь, це була непогана школа, як то кажуть, «замість тисячі слів». Дякую батькам, які довірили свою малечу на таку авантюру. Планую повести їх у справжній похід.