Олена Плаксіна, краєзнавець, автор книг та фільмів з історії Приірпіння, розробник туристичних маршрутів

Михайло Опанасович Булгаков, видатний письменник, автор безсмертних творів «Дни Турбиных», «Собачье серце», «Мастер и Маргарита», народився у Києві 15 травня 1891 року. Своє рідне місто у творах  називав не інакше як «Город» (з великої літери). А от спогадів про невелике селище Буча, де пройшло його щасливе дитинство, в літературних творах ми не знайдемо. Але Булгаков завжди з хвилюванням згадував про нього у своїх листах.

Досить згадати лист від 27 жовтня 1923 року, адресований сестрі Вірі, де він пише: «Моя большая просьба к тебе: живите дружно в память мамы, я очень много работаю и смертельно устал. Может быть, весной мне удастся ненадолго съездить в Киев, я надеюсь, что застану тебя, повидаю Ивана Павловича. Если ты обживешься в Киеве, посоветуйся с Иваном Павловичем и Варей, нельзя ли что-нибудь сделать, чтобы сохранить мамин участок в Буче. Смертельно мне будет жаль, если пропадет он…».

Зберегти «мамин участок в Буче» Булгаковим так і не вдалося. Дача згоріла в буремному 1918-му році і вже ніколи не була відновлена…

***

Батьки придбали ділянку землі в Бучі у поміщика Красовського, коли Михайлові Булгакову виповнилося 9 років. На той час у Бучі вже будувалася нова залізниця Київ – Сарни – Ковель, що у перспективі давало зручне сполучення з Києвом. Саме це і стало вирішальним у виборі дачного місця. Щоправда, відіграла роль і невелика, порівняно з іншими місцями, вартість землі.

Навесні 1900 року розпочалося будівництво дачі Булгакових, і вже до 1902 року її збудували, що співпало із завершенням будівництва залізниці. Саме 1902-го року розпочався постійний рух потягів із Києва до Бучі.

Збереглася фотографія, датована 1903 роком, де можна побачити всю родину Булгакових на бучанській дачі.

Родина Булгакових мала середній статок, жили на одну зарплату батька – Опанаса Івановича, через що облаштовували дачу самі.

Із спогадів сестри Михайла Надії ми дізнаємося: «Батько мав величезну працездатність. Він їхав до Києва з дачі на іспити. А з іспитів  приїжджав, знімав сюртук, одягав просту сорочку-косоворотку і йшов розчищати ділянку під сад або город. Разом з двірником вони корчували дерева, і вже один, без двірника, батько прокладав на ділянці (велика ділянка – дві десятини) доріжки, а брати допомагали прибирати знятий дерен, пісок…» На ділянці росло багато квітів, які вирощувала Варвара Михайлівна. Каштани теж були посаджені руками матері.

«У перший же рік життя в Бучі, – згадує Надія Опанасівна, – батько сказав матері: «Знаєш, Варечко, а якщо хлопці будуть бігати босоніж?». Мати дала свою повну згоду, а ми з захопленням роззулися і почали бігати по доріжках вулицею і навіть лісом … І це викликало велике здивування у сусідів. «Ах! Професорські діти, а босоніж бігають!»

Можна тільки уявити, яка чиста і красива була природа в Бучі, що діти бігали босоніж навіть лісом!

Цікаві факти із життя Булгакових у Бучі зібрали і місцеві краєзнавці – Надія Хвиля та її чоловік Михайло Тюменцев. Вони опубліковані в статті «Михаил Булгаков в Буче»:

«Коли були спекотні дні, Булгакови ходили купатися на річку Рокач. Від їх садиби йшов глибокий спуск до річки, на березі якої стояв млин, сюди селини з навколишніх сіл привозили зерно. Господарі млину – брати Забарило. Один з них, Леонтій Миколайович згадував, як в 1902 році стали приходити на річку нові дачники. У сім’ї багато дітей, галасливі, але не примхливі. Батько спокійний і уважний, вчив дітей плавати … Деякі родини мали на річці купальні. Побудували і Булгакови свою купальню. На річку приходили в один і той же час – після полудня і залишалися до самого вечора…»

Згодом Булгакови познайомилися з Леонтієм Забарилом і стали купувати у нього свіжу рибу, овочі та молоко. Робили замовлення звечора, а на ранок хтось із цієї родини приносив їм продукти. Зустрічала Варвара Михайлівна, іноді Михайло – «серйозний і ввічливий, який завжди говорив: «Проходьте, будь ласка, на веранду, сідайте, зараз мама вийде». Разраховувалась завжди Варвара Михайлівна. А коли був дома Опанас Іванович, то він розпитував, як краще вирощувати огірки, цибулю або іншу городину. Показував молодий сад.

До речі, до наших днів ще збереглась стара яблуня Булгакових, яка пам’ятає турботливі руки господарів.

Цікаво, що майбутнього письменника, який написав перше оповідання у 7 років, красива природа Бучі перетворила на справжнього дослідника. Булгаков захопився ентомологією і зібрав дуже гарну колекцію метеликів, яку потім у 1919 році подарував Київському  університету.

Із спогадів мешканки Бучі Тетяни Павлівни Гузей (записані Н.Хвилею та М.Тюменцевим) дізнаємось: «Хлопчики зазвичай збиралися навколо Михайла. Навіть ми, діти, подмічали, яким привабливим і чарівним був цей серйозний хлопчик … Якось троє хлопчиків обговорювали, чим їм зайнятися. Один з них таємничим голосом запропонував: «Ходімо до Міші Булгакова! У нього є мікроскоп, там можна побачити таке!».

Серед численних інтересів Михайла була і жива природа, і тварини, і комахи. Він збирав гербарії і колекції метеликів, жуків, користувався мікроскопом. На його книжковій полиці були книги і з медицини…»

Варвара Михайлівна мала педагогічну освіту, привчала всіх дітей до праці. «А друга її ідея, чудова ідея, була: не можна допустити, щоб діти байдикували, – згадує сестра Булгакова Надія, – і мама давала нам роботу. Наприклад, мій обов’язок був займатися до обіду з молодшими братами. А брати мали спочатку допомагати батькові розчищати доріжки, а потім прибирати сміття з ділянки…»

Опанас  Іванович зробив на дачі спортивний майданчик, де всі дружно грали у теніс і футбол. До речі, Михайло Булгаков вправно грав у футбол. Він був одним із кращих гравців першої київської футбольної команди, до якої згодом привів своїх братів – Миколу та Івана.

У Бучі Михайло навчив і інших хлопців грати у футбол. До його команди входили: Іван Згорський, Микола Іванов, Володимир Шібінський, брати Микола та Іван Булгакови. І хоч сам Булгаков в цій команді не грав, але завжди давав поради та консультації своїм бучанським друзям. Приходив вболівати за них на змаганнях. Також добре їздив і на велосипеді.

Його перша дружина Тетяна Лаппа, яка теж неодноразово була у Бучі, згадувала: «Батьки Михайла були людьми богобоязливими, а його тягнуло до світського життя. Він виробляв на велосипеді неймовірні трюки і зигзаги, не тільки намагаючись вразити своєю сміливістю, а й просто заради забави, з бажання зробити неможливе, недоступне іншим…»

На дачі Булгакових завжди звучала музика. Надія Опанасівна пише: «Ми захопилися оперою, серйозною музикою і співом. З дитинства ми звикли засинати під музику Шопена: уклавши дітей спати, мама сідала за піаніно. Батько грав на скрипці і співав (у батька був м’який красивий бас). Часто він співав «Нелюдимо наше море» – цю річ ми всі полюбили…»

Цікава історія з піаніно. Кожен рік його привозили на дачу із Києва, а потім знову забирали. Везли на возі через Пущу-Водицю. Не могла родина Булгакових уявити своє життя без  музики! А Михайло Булгаков настільки захопився музикою, що мріяв стати оперним співаком!

На дачі у Опанаса Івановича був свій кабінет. Йому доводилося багато працювати, щоб забезпечити велику родину. Чи була лампа з зеленим абажуром в тому кабінеті, невідомо, але Михайло Булгаков пізніше напише: «Образ лампи з абажуром зеленого кольору, це для мене дуже важливий образ. Виник він з дитячих вражень – образа мого батька, що писав за столом …»

Коли Михайлу виповнилося 16 років, його батько помер. Це стало великою втратою для Михайла та всієї родини. Після смерті Опанаса Івановича деякий час родина на дачі не жила, але згодом знову повернулася до Бучі.

У Бучі в 1910 році існував літній театр Моріца Поппера, де ставили аматорські спектаклі. Тут під псевдонімом «Агарін» Михайло Булгаков грав у спектаклях: «На рельсах», «Разлука – та же наука», «Коломбина». У цих спектаклях грали і місцеві мешканці.

Після першої світової війни матеріальний стан у родині Булгакових значно погіршився. Варвара Михайлівна змушена була здавати частину дачі квартирантам. За родиною залишилося тільки дві кімнати та веранда.

Громадянська війна, яка не обійшла стороною і Бучу, змінила долю родини Булгакових. Саме тоді і згоріла дача Булгакових. Збереглося тільки господарське приміщення, яке є і зараз.

Громадянська війна розкидала  родину Булгакових по всьому світу. Два його брати емігрували до Франції. Сам Михайло Булгаков переїхав до Москви.

Костянтин Паустовський, який вчився з Булгаковим в Першій гімназії у Києві, зазначав: «Сім’я Булгакових була добре відома в Києві – величезна, розгалужена, наскрізь інтелігентна сім’я. Було в цій родині щось чеховського від «Трьох сестер» … Такі сім’ї з великими культурними і трудовими традиціями були окрасою провінційного життя, свого роду осередками передової думки».

Щасливе дитинство та юнацькі роки, перше кохання назавжди залишаться у пам’яті Михайла Булгакова. І де б він не був, він подумки неодмінно повертався у затишний дерев’яний будинок, де його зустрічала велика дружня родина – мама, батько, брати та сестри, а ще розкішна природа і лагідне сонце.

На місці колишньої дачі Булгакових у 1991 році за сприяння Л.О. Євченка, який був відповідальним секретарем Ірпінської міської організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, урочисто було відкрито пам’ятний знак.

«Спогади про дачу були для Булгакова більше, ніж пам’ять про дитинство. Це  не пам’ять вже, а якесь неподільне ядро ​​його особистості, початок його особливого світогляду, життєвих позиції. Серед інших образів в його пам’яті назавжди залишився просторий будинок, цей дивний світ, де, як музика, звучала людська доброта, дружні єднання…», – писав Л.О. Євченко.

2006-го року Київська обласна рада ухвалила рішення про те, що вишевказана ділянка є історико-ландшафтним парком.

15 травня 2011 року в оновленому історико-ландшафтному парку – садибі Булгакових урочисто відкрито пам’ятний знак та закладено фруктовий сад.