Ірина Садова, редактор сайту Bucha.Life

Хто, як і чому вчить наші міста пристрасному танцю?

Це ірпінчанка Аня Кожемяка привезла додому танго. Аргентинське. Бо воно без меж і кордонів.

Якось поскаржилася своїй викладачці танго у Києві, що через відрядження мусить пропускати заняття, мілонги (танго-вечірки). А та здивувалася: «Де будеш – там і підеш на урок. У Денвері, в Колорадо? От і чудово: тримай адресу».

«Де та Америка з нашою серйозною конференцією! Але я справді увечері потрапила ще й у танц-клас», – пригадує свій шок захоплена Анна, котру радо зустріли місцеві тангерос.

Це лягло в карту її цінностей, які приносять драйв. Відтоді у подорожах і відрядженнях вона знайомиться з любителями танго з усього світу. Серед найромантичніших спогадів, наприклад, мілонга на набережній Сени в Парижі.

Анна працює у серйозній міжнародній компанії. Має чоловіка-однодумця і маленького сина Луку. З танго дружить вже 6 років. А загалом танцями захоплювалася з дитинства.

Думаю, її поради і досвід може багатьом бути корисним.

Спойлер її історії:

провінційність легко долається через нові знання, мрії та подорожі.

Без крутої роботи – нудно. Але гибіти на ній не варто – завжди мусить бути місце для насолоди, творчості, любові.

І бажано усе спланувати😊)

Провал не розчаровує

Це було б так зручно: піти в університет біля дому, в Ірпені. Батьки там мали знайомих і навіть не уявляли, що в нашій системі можна досягнути чогось без сторонньої «руки».

Анні таке не підходило, бо надто легко. Хотілося усі двері відкривати самостійно. Тому замахнулася на Могилянку.

Симпатія до академії теж прийшла, до речі, через танці – якось виступали у тих стінах із танцювальним гуртком. Було затишно. Звідкись з’явилася впевненість, що поступити самостійно – реально.

«Дуже наївно як для дівчинки з околиці, з периферії. А я такою себе відчувала. Хай навіть була відмінницею.

Серед абітурієнтів побачила багато випускників колегіуму при Києво-Могилянській академії. Зрозуміла, що є багато кращих, сильніших. Просто доти я не знала, що можна прагнути чогось більшого».

Горизонти розсунулися.

Навіть провал на вступі не сприйняла як розчарування. Не добрала лише якогось одного бала на бюджетне навчання. Трохи запізно з’явилося усвідомлення, що могла б подати апеляцію та відстояти вищу оцінку. І це теж – про ширші можливості, до яких ще була не готова.

У Могилянку потрапила через підготовче відділення.

Точно знала, що одразу піде самостійно заробляти гроші. Щоби допомогти батькам і щоби: «все залежало тільки від мене».

Школа МакДональдс. Люблю правила

У першому МакДональдсі, куди прийшла проситися на роботу, дівчину не взяли. «З навчанням у такій серйозній академії робота несумісна», – відрізав менеджер. Тоді вона вперто влаштувалася у такий же Мак, тільки їхати доводилося до нього набагато довше.

МакДональдсом досі захоплена: тому що він вчить чітким справедливим правилам, системності і дає відчути власну важливість на кожній, навіть найменшій, ділянці. Отримуєш завжди те, що справді заслужив. І тут гнучкий графік, який можна поєднувати з навчанням.

А ще подобалася система трансферу – у співробітників є можливість попрацювати на різних локаціях (так потрапила знов і до керівника, який напочатку її не взяв, – довела, що може справитися, що завжди є альтернатива).

  •              «Взяла для себе за девіз слова знаменитого співзасновника мережі MD Рея Крока: «None of Us is as Good as All of Us». Ніхто з нас окремо не такий класний, як ми разом. Наша сила в тому, що ми разом».

Одяг на першовересневі урочистості купила вже за власні гроші. І фотоапарат теж.

Не пропустити важливих людей

Анна не забуває людей, які дуже вплинули на її життя, зустріч з якими зіграла велику роль і у подальшому.

  • Скажімо, менеджера на її першій роботі, який помітив інтерес дівчини і залучив до аналітичних досліджень аудиторії, настроїв та мотивації клієнтів ресторану. Йшлося про цінності. Разом узагальнювали, робили висновки. Саме у той час в МакДональдс з’явився слоган «I’m Lovin’ It». І дівчина була горда причетністю до глобальних трендів. Бо вона справді розпитувала і справді чула слова реальних відвідувачів про те, що вони, головне, йдуть за атмосферою і за теплими відчуттями, за любов’ю.

Фактично, це був перший досвід маркетингових досліджень, який став у нагоді в майбутній фаховій роботі.

Тоді керівник вчив більшому, ніж формально треба було. Організовував для підлеглих міні-сесії про бізнес, про пріоритети. Він був нестандартним. Досі залишаються друзями.

  • Ще однією знаковою людиною вважає креативну та наполегливу викладачку англійської мови з академії – вона теж залишила слід. Анна вчергове відчула її значущість, коли слухала пряму трансляцію запуску ракети Ілона Маска: «Було абсолютне відчуття переломного моменту в історії людства. Я зачудувалася не тільки тому, що живу у такий час, а й тому, що чую і розумію все без посередників, без перекладу. Одразу набрала номер викладачки і подякувала.

Варто фіксувати такі речі і дякувати за подібні моменти».

  •              «Такі люди змінюють життя. Але важливо їх побачити і оцінити. Не доторкнешся до них – вони не зможуть тобі нічого дати».

Класична освіта – це про фундамент

Кожемяка вважає оптимальною освіту, яку отримала. Києво-Могилянська академія, як класичний університет, давала глобальні напрямки, без особливих деталей. Фундамент. У дипломі – широке поняття: економіка і підприємництво.

Фінанси чи маркетинг – то вже кожен обирав собі окремо, за потребою. Частина однокурсників успішно пішли працювати у макроекономіку, з фінансами, в держоргани, в економічні видання. Там знайшли себе ті, хто вміє мислити глобально, легко орієнтується в абстрактних поняттях.

Анні ближчі прикладні системи: якщо цифри, то ті, які допомагають у конкретному житті. Її улюблена спеціалізація – маркетинг, project менеджмент, управління проектами та розвиток бізнесу, коли координуєш дії команди та відповідаєш за досягнення конкретних цілей.

До речі, Могилянка допомогла згодом Анні знайти класну роботу. В академії системно працює Job-центр – колишні студенти, котрі вже облаштувалися у компаніях, в бізнесі,  повідомляють про актуальні вакансії. Тож студенти-старшокурсники мають постійний доступ до свіжої інформації на ринку праці, підготовану по-родинному, від таких же випускників рідної альма-матер.

Залишити час на задоволення

Ще поміж заняттями і роботою Ані вдавалося завжди викроїти час і на творчі задоволення, а хоча б і на ті ж танці. Але перед 5-м курсом, коли більшість одногрупників тільки починали влаштувалися на роботу, Кожемяка вирішила навпаки відпочити, надолужити враження від студентського життя. З роботи звільнилася. Хіба що брала підробітки, переклади, наприклад.

Схоже, це один з її принципів – дозувати і розплановувати свою зайнятість.

Каже, ніколи не намагалася демонструвати показову фанатичну відданість роботі, надмірні зусилля. Досягти результату – так, це обов’язково. Але не перестаратися.

Визнає, траплялося, що цю її рису категорично не сприймали потенційні роботодавці, які вимагають жертовності, граничної самопожертви, показової самовіддачі. Що ж, люди різні, як і умови, що вони для себе створюють.

Відмови сприймає спокійно. Мовляв, життя ж не закінчується. Вчимося приймати неудачі.

  •     «Я завжди сама хотіла робити вибір, а не щоб мені казали, скільки я повинна працювати. Насправді я слухняна, готова працювати скільки потрібно для виконання завдання. Але у мене повинен бути і власний час».

Обурювало тільки, що деякі компанії, які декларують баланс інтересів, роботи/відпочинку для своїх співробітників, якось швидко нівелюють цей пункт. Виходить, щось у них не так із справедливістю та корпоративними цінностями.

Параметри для роботи

Продумала, де хотіла би працювати.

Сформулювала параметри:

§  Це має бути системний правильний бізнес

§  Мати цікавий прикладний аспект

§  З потенціалом зростання

Були пропозиції у сфері нерухомості та медичних технологій. Обрала другу. Галузь сподобалася, працює в ній і зараз.

Декрет і бізнес

Ми розпитали Аню про її досвід декретниці. Адже багато жінок, котрі розпочинали успішну кар’єру, буквально впадали в ступор, змушені поєднувати її з вихованням новонародженої дитини.

Натомість Кожемяка не просто продовжує працювати, а ще й організовує танго спільноту у вільний від бізнесу час. Як це у неї виходить?

Вважає, тут мова про пріоритети. Про істинні бажання та інтереси. Все дуже індивідуально.

Своїм досвідом готова поділитися – раптом, комусь знадобиться.

Був і у неї етап в житті, коли здалося, що надто перевтомилася через напружену працю. Навіть спало на думку скористатися спеціальною формою творчого відпочинку, яка практикується в її компанії, – мова про саббатікал.

Таку творчу перерву із збереженням робочого місця допускають сучасні компанії, які відійшли від консерватизму, не вимірюють продуктивність та ефективність кількістю робочих годин.

Завдяки тривалій перерві можна відновити сили для нових починань у співробітників. Анна вже могла скористатися саббатікал, успішно відпрацювавши певну кількість років. Але тут зрозуміла, що вагітна.

От тобі і творчий відпочинок з радістю материнства, прямо дар Божий!

«Це моя можливість трохи відсторонитися від корпорації і законно байдикувати. Я так наївно думала: байдикувати 😊).

Сприймала декрет як спосіб законно знизити темп роботи. Ніби класно. Але раптом виявилося, що мені бракує того, від чого я хотіла відключитися.

Усюди казали, що материнство змінює людей. І я була готова сприймати себе ніби з чистого аркуша, зустріти себе ІНШУ. Думала, переключуся на різні мамські турботи, захоплення. Захотіла зрозуміти, якою я стала новою…

А дзуськи! Нічого материнство в мені не змінило. По суті, я стала заручницею власної ілюзії про себе іншу. Насправді нічого не припинялося. Я дуже швидко скучила за звичною напруженою роботою, за драйвом великої корпорації, міжрегіональними проектами з глобальними цілями.

Тому повернулася до роботи, коли синові було 8 місяців. Могла і раніше».

Самоорганізація – як форма свободи

У дитини є чудова няня. Часто вечорами допомагають бабусі-дідусі.

Анна працює у віртуальній команді, за віддаленим режимом. Її керівницяк живе в Бейруті, колеги – у Польщі, Єгипті, інших країнах.

  • «Самоорганізація вдома – це моя свобода. Знаю, який конкретно обсяг маю зробити. Але ніхто мені не каже, як саме маю діяти у цей час і у цю секунду.

       Можу працювати швидше чи повільніше. Головне – є розуміння строків і        результатів, можливість все оптимально спланувати. Для нашої команди такий        формат є найефективнішим».

Танго в Ірпені – спланована друга дитина

Просто пояснити, яким чином, фактично, її другою дитиною стало танго, Аня не береться. Каже, все складалося поступово і з різних факторів.

На якомусь етапі професійного становлення захотілося організувати щось дуже приємне особисто для себе: «Усвідомила, що можу хотіти і бажати не тільки те, що пов’язане з основними моїми робочими функціями. А ще й персонально для себе. І я можу собі це дозволити».

Так у річних планах з’явилася позиція «Танці».

  • Кожемяка давно звикла ретельно розпланувати собі життя. Є плани річні, глобальні. А є на тиждень і щодень. У звичайному нотатнику в телефоні – рядочки подій. Є правило: на кожну дію чітко один рядок, не більше, інакше плутаєшся. Зроблена одна дія – поставив плюсик і переходиш до іншої. Є невиконана позиція – нічого страшного, можна перенести на наступне. Без стресів і категоричності.

Крім того, кожна сфера життя має свій блокнот із замітками, коментарями, оцінками. Зараз їх 4.

Якось спробувала відмовитись від такої системи. Довго не витримала. Чогось бракує. З плануванням легше, комфортніше і зручніше. Змирилася з цим як зі своєю особливістю.

За характером та експресією думала обрати контемпорарі-денс, Але зупинила необхідність акцентуватися на фізичній підготовці, акробатиці.

А от на користь танго доля підкидала підказку за підказкою. Скажімо, у магічний передріздвяний час почула музику з кінофільму «Давайте потанцюємо» з Річардом Гіром та Дженіфер Лопес. Там танго допомагає оживити щасливі сімейні стосунки, це про пристрасть, любов і тепло. Тоді й остаточно визначилася.

В Ірпені студій не було.

Змінюємо формати

Тривалий час Анна, як і більшість мешканців регіону, сприймала свій затишний Ірпінь виключно за спальний район. Робота, навчання, розваги, навіть перукарні/салони, – все було у столиці.

Та якось почула від стильної однокласниці (яка виглядала дуже прогресивно), що вона користується б’юті сферою виключно тут, вдома. Інших послуг – спорту, йоги, навчань, курсів – теж достатньо на місці. І це було відкриттям. Значить, варто знов розширювати межі, горизонти, але тепер – внутрішні.

Поруч не було танго. Але був запит. Тему у соцмережах почали коментувати багато людей. Одразу знайшлася і викладач, готова практикувати в Ірпені.

Школу танго починали з відкритих уроків у 2018-му. Запустили перший пробний курс. Орендували різні майданчики.

Кожемяка організовувала зручні уроки, знайомила охочих.

Коли оголосили канікули на час вагітності і пологів, Ані раптом стало бракувати танцювальних вечорів. Наче розлучилася з чимось дуже рідним…

Тому знову почала оживляти спільноту, цікавитися побажаннями і запитами клієнтів. Включила професійні навички.

Оголосила «Літо танго» та почала запрошувати в Ірпінь різні школи танго – щоби показати його різноманіття. Уже ж встигла переконатися, що для танго відкритий увесь світ. У нього різні обличчя, і ти маєш вибір, сам обираєш, у кого хочеш вчитися.

  • «Скрізь можна знайти танго. Ми не ексклюзивні. Ми просто орієнтуємо і організовуємо ваше знайомство з цим танцем. Формуємо команду, оточення, в якому ми сильні. Знову згадуємо Рея Крока з його «None of Us is as Good as All of Us».

В Ірпені тусовку тангерос назвали Irpin Tango Community. Можна пройти курс навчання у школі аргентинського танго Nuestro Tango, як в групах, так й індивідуально.

Період росту

У теплу пору із задоволенням друзі танго виходять практикуватися в парках або на Набережній Ірпеня – нехай люди бачать і приєднуються.

Відкрили локацію і для бучанців – у коворкінгу Portal Освіта і Бізнес.

На танго-вечори, мілонги тепер вже до Ірпеня та Бучі приїздять гості з Києва та іноземці. Завдяки активному спілкуванню знайшли професійного викладача не тільки для початківців, але й для старшої групи охочих освоювати танго.

Чи є зараз цей рух бізнесом? Анна говорить, що мало хто у світі сприймає танго як бізнес. Переважно – це пристрасть, живий процес спілкування.

Irpin Tango Community поки що переживає період росту.

Надихаються людьми, з якими знайомляться. Багато хто з них має ще й інші цікаві захоплення. І це круто.

Один із планувальних блокнотів Анни Кожемяки під назвою «Танго» показує непогані цифри динаміки. Якщо перший навчальний рік дозволив вийти організаторам хіба що в нуль, просто компенсувати усі витрати, то другий вже приніс трохи прибутку.

Зараз випробовують різні місця, локації для тренувань та для мілонги. Потроху відновлюються після жорсткого карантину.

Після двох років міграції нарешті придбали та обладнують стаціонарне приміщення в Ірпені. Це теж крок до стабільності, до системи, яку так любить Анна Кожемяка.

То що, вже не околиця?

Схоже, дівчинка з околиці, якою Аня колись приїхала до столиці, тепер сама облаштовує навколо себе і ширший світ, і комфортне спілкування.

Запитуємо її, корінну ірпінчанку, як ставиться до тих, хто «понаїхали» у цей благодатний регіон?

Говорить, що захоплено відкриває для себе нових людей, бо вони приїздять із цікавістю, постійно шукають чогось різного, нового. Це все люди, які не стоять на місці. Найкреативніші з них приходять на танго.

А от щодо змін в Ірпені:

«Мабуть, ми б не змогли досягти в нашому місті того позитивного, що маємо, без тих урбаністичних змін, які відбулися. Чи адекватну ціну платимо за це? Поки не знаю. Раніше з вікна моєї кімнати я бачила ліс, а зараз – новобудову. На моїх фото з дитинства – засніжений ліс, а на сьогоднішніх – кольорова багатоповерхівка.

Звісно, скучаю за тишею. Бо місто починає вібрувати трасою, як і мегаполіси, з яких я втікала.

Але зате разом зі своїм малюком за 5 хвилин можу дістатися на чарівну набережну і цивілізовано відпочити. Тут вирує життя і немає відчуття околиці.

Зважую всі «за» і «проти». І поки не знаю остаточної відповіді.

Будьмо реалістами: хіба могли наші управлінці якось по-іншому розвивати регіон з тими знаннями та досвідом, які досі мали?…»

Мрійниця і мандрівниця

Аня Кожемяка говорить, що вона – мрійниця і мандрівниця. Спадкова: тато у Ані – моряк😊)

Жінка мріє об’їздити з сім’єю весь світ. Але не якось хаотично, спонтанно, ні. Для неї важливий впорядкований процес. Бажання їхати у певну країну має визріти.

А доти ті далекі краї можна вивчати, спостерігати, читати про них. І танцювати їх танці.

 

 

Залишити коментар

Будь ласка, введіть Ваш коментар!
Будь ласка, введіть Ваше ім'я