Олена Плаксіна, краєзнавець, автор книг та фільмів з історії Приірпіння, розробник туристичних маршрутів

Життя відомого українського художника Матвія Олексійовича Донцова тісно пов’язане з нашим краєм.  Майже чверть століття прожив Донцов в Ірпені на вулиці Тургенівській у будинку №18, який, до речі, сам і побудував у післявоєнні роки.

Народився Матвій Олексійович Донцов 27 листопада 1877 року у місті Золотоноша (нині Черкаська область) у бідній козацькій сім’ї.

Коли йому виповнився рік, помер батько. Мати, щоб вижити, пішла на роботу, а маленького Матвія змушена була залишати сусідам. Сподіваючись на краще, вийшла заміж удруге, але життя не склалося.

Хлопчик, рятуючись від сварок вітчима, тікав із дому в поле чи ліс. Саме з того моменту полюбив природу як найкращого друга.

Початкова школа, яку закінчив Донцов в рідному селі, мало залишила приємних спогадів. Але назавжди запам’ятав поїздку на ярмарок, де вперше побачив яскраві народні картини. Довідавшись від місцевих майстрів, як малювати фарбами, маленький Матвій захопився малюванням.

Закінчивши шостий класс, не зміг далі продовжити навчання, оскільки треба було заробляти на життя. Почався трудовий шлях художника.

У 1905 році у Золотоноші він брав участь у революційному русі, за що зазнав переслідувань з боку поліції. Навесні 1908 року змушений переїхати до Києва.

У Києві Донцов уперше потрапляє на виставку художників-професіоналів, де знайомиться з профессором живопису Володимиром Карповичем Менком. Показує йому свої роботи. Володимир Менк звернув увагу на здібного молодого художника і запропонував підготувати Донцова до вступу в Київське художнє училище.

1911-го року Матвій Донцов успішно складає іспити в училище, в пейзажну майстерню В.К.Менка. В училищі викладав і молодий Федір Кричевський, який приїхав до Києва після закінчення Петербурзької Академії  мистецтв.

У 1913-му році Матвій Донцов успішно закінчує училище і отримує диплом художника.

З 1922 року живе і працює у Полтаві, бере участь у мистецькому житті області, працює головою Полтавської філії асоціації художників Червоної України і організовує першу і другу обласні виставки цього об’єднання.

1940-го року в Полтаві Матвій Донцов знайомиться з невідомою на той час художницею Катериною Білокур.

Тоді вона упершее привезла до Полтави свої картини. І першим поцінувачем її полотен стає Матвій Донцов. То був для нього майже безпрецедентний випадок: людина, що не мала ніякої мистецької освіти, здивувала художника-професіонала.

Донцав сказав: «Ці твори виконано на рівні голландських майстрів».

Того ж року Матвій Олексійович Донцов організовує у Полтаві першу виставку картин Катерини Білокур. Згодом виставку полтавських митців у Києві. Таким чином Матвій Донцов відкрив світу Катерину Білокур. Вони довга й плідно дружили.

***

1949-го року Матвій Олексійович переїжджає в Ірпінь до свого давнього друга, письменника Костянтина Даниловича Трофимова, який допоміг Донцову отримати земельну ділянку по вулиці Тургенівській, 18 та влаштував його на квартиру до знайомих.

Матвій Донцов з дружиною Юлією Іванівною оселяються на другому поверсі будинку №12 по Тургенівській, якій належив Карабут.

Спілка художників України допомогла Донцову, і 1952-го року будинок був готовий. Цей ірпінський будинок став першим власним житлом художника. З дитинства Матвій Олексійович жив у найманій хаті. Після одруження з 1922 по 1944 роки Донцови винаймали житло у Полтаві. І лише в Ірпені отримали власну домівку.

З великою любов’ю Юлія Іванівна та Матвій Олексійович впорядковують ділянку: частину під сад, частину під квіти. Саме ці квіти були відтворені на полотнах художника -«Жоржини», «Півонії», «Бузок», «Айстри».

«Повітря – це голуба барва», – говорив Леонардо да Вінчі. Неоціненні були ці слова для Донцова. Інколи йому дорікали за біло-голубий фон, тоді він намалював картину з білим фоном і білими квітами, яка вразила всіх!

Найчастіше Донцов використовував м’які пастельні тони. Ніяких акцентів, чітке розмежування планів.

Ніде і ніколи на його картинах немає людей. Такий власний почерк художника.

24 червня 1974-го року на 97-му році життя Матвія Олексійовича Донцова не стало. Він помер у власному будинку в Ірпені. Похований на Ірпінському кладовищі поруч зі своєю дружиною Юлією Іванівною, яку пережив на 10 років.

Після смерті художника у його будинку Борис Піаніда, учень Матвія Донцова, створив меморіальний музей Донцова. Будучи мистецтвознавцем і шанувальником творчості Матвія Олексійовича, Борис Піаніда написав монографію «Донцов», завдяки якій ми можемо знати життєвий та творчий шлях відомого художника.

Цей будиночок-музей відвідало багато видатних людей, зокрема, Дмитро Гнатюк, Тетяна Яблонська, Володимир Сидорук.

На фасаді будинку були встановлені дві меморіальні дошки. Одна з них розповідала, що тут з 1952 по 1974 рік жив і творив талановитий майстер пензля, автор численних пейзажів і натюрмортів Матвій Донцов. Друга зазначала, що у цьому будинку в 1952-1961-х роках часто бувала народна художниця України Катерина Білокур, яка приїжджала до свого вчителя і його дружини Юлії Іванівни.

Після смерті Бориса Піаніди, у 1993-му році фонди музею були розформовані. Любов Іванівна Піаніда, вдова художника, подарувала картини Матвія Донцова Ірпінському історико-краєзнавчому музею.

Полотна Донцова можна зустріти в Київському, Дніпропетровському, Полтавському, Миколаївському, Закарпатському, Лебединському художніх музеях та багатьох інших. Його пейзажі та натюрморти прикрашали кімнати Ради Міністрів України («Ворскла», «Айстри»), багато картин є у приватних колекціях.