Євген Єльпітіфоров, ботанік, науковець; поет

Чорнобривці мало не національна квітка українців.

Їх латинська назва походить від імені Тадіс, онука Юпітера, який навчив етрусків пророкувати долю і знаходити приховані в землі скарби.

Українці ж побачили десь в них чорну облямівку, що ніби схожа на чорні брови парубка.

Ну та менше з тим, це дуже класна рослина.

Іще одна легенда розказує про майстрів-чоботарів. Вони шили дуже ошатні, святкові жіночі чобітки, що мали яскраво-червоні халяви і чорні головки, ну і подумайте самі, як їх називали…

Щоби ви розуміли, це вам не абишо, а квітка вірності. Ну і кажуть, що допомагає від відьом і всякого отакого, і за це цінується скрізь в Україні.

Про відьом не знаю, а от попелиць відлякує. І від чогось там допомагає, якщо класти в чай.

Хоча родом чорнобривці з Америки. Занесло якимось вітром та й росте.

Невибагливе, як саме життя. Як мінімум за це їх варто шанувати.

***

Прорізають все небо ластівки крилами,
На всі блискавки спішно закриваються хмари.
І не знаю, що страшно – чи те, що враз вилило,
А чи те, що не знаєш, коли ударить.

Прорізаються зуби у гордої осені,
Що смілива і гола, бо жити їй мало.
Пам’ятаєш, як дрова для вогнища зносили?
Так вони не горять. Бо не ту прив’язали.

Прорізаються крила. Ціле небо неходжене –
Осінь, як одноденка – не знає розлуки.
Знаєш, хто я тобі? (це не тільки до осені)
Я людина, що досі тримає за руку.

© Кот Єльпітіфор