Світлана Лобова, адвокат із сімейного і спадкового права

На жаль, процес спадкування на завжди є легким для спадкоємця.

Іноді в процесі спадкування можуть виникнути певні проблеми, які ускладнять, а в деяких випадках і унеможливлять прийняття спадкоємцем спадщини у нотаріуса та зумовлять необхідність звернутися до суду.

Розкажу про деякі з них.

Спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини

Проблема пропуску спадкоємцем строку для прийняття спадщини є поширеною. Здебільшого це пов’язано просто з незнанням того, що такий строк взагалі встановлений.

Тому нагадаю, що статтею 1270 Цивільного кодексу України передбачено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини, тобто з дня смерті спадкодавця.

Якщо ж спадкоємець упродовж вказаного строку не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Що ж робити, якщо строк для прийняття спадщини пропущений, однак спадкоємець бажає прийняти спадщину?

Є два способи розв’язання цієї проблеми.

I. Якщо особа не єдиний спадкоємець та є спадкоємці, які вже прийняли спадщину, вони можуть надати письмову згоду на прийняття спадщини спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини. У разі надання такої згоди, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини та відповідно прийняти її.

II. Якщо особа є єдиним спадкоємцем або інші спадкоємці не прийняли спадщину або прийняли її, але не дають письмової згоди на подання спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини заяви про її прийняття, такому спадкоємцю треба звертатися до суду.

За позовом спадкоємця суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини, за умови, що причина пропуску строку є поважною.

Одразу зазначу, що незнання про встановлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини не є поважною причиною.

Поважними є причини, пов’язані з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для подачі заяви про прийняття спадщини. Наприклад, поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини може бути визнана судом тяжка хвороба спадкоємця або тривале відрядження закордон.

Немає оригіналу правовстановлюючого документа на нерухомість

Навіть якщо спадкоємець вчасно подав заяву про прийняття спадщини, надалі може з’ясуватися, що відсутній оригінал документа, який підтверджує право власності спадкодавця на нерухоме майно, права на яке входять до складу спадщини.

Правовстановлюючий документ може бути втрачений самим спадкодавцем або, наприклад, є випадки, коли особи, що не увійшли до кола спадкоємців, щоби не дати можливості іншому спадкоємцю прийняти спадщину, умисно знижують чи приховують у себе документ на нерухомість.

Свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно видається нотаріусом лише після подання спадкоємцем документа, що посвідчує право власності спадкодавця на таке майно. Отже, якщо такого документа в спадкоємця немає, нотаріус не вправі видати спадкоємцю свідоцтво про право на спадщину та виносить постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій.

У такому випадку спадкоємцю, який бажає прийняти спадщину, потрібно звертатися до суду та визнавати за собою право власності на нерухоме майно в порядку спадкування.

У заповіті вказаний інший спадкоємець

Особа, яка вважає себе потенційним спадкоємцем, подавши нотаріусу заяву про прийняття спадщини, може дізнатися про наявність заповіту на іншу особу.

Справді, заповідач має право вказати у заповіті своїми спадкоємцями будь-яку особу незалежно від наявності з ними сімейних, родинних відносин. Заповіт є вираженням волі спадкодавця. Однак, важливо, щоби волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

На жаль, є випадки, коли під впливом тяжких життєвих обставин зловмисники примушують особу скласти заповіт та «потрібних» людей.

Буває так, що заповіт складається особою, яка має тимчасові психічні розлади чи перебуває під дією психотропних речовин і, відповідно, в цей момент не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

За позовом зацікавленої особи суд визнає такий заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Процес визнання заповіту недійсним у судовому порядку є нелегким, супроводжується обов’язковим проведенням судово-психіатричної експертизи, однак, цей процес є виправданим, якщо справді заповідач склав заповіт всупереч своїй волі, не розуміючи наслідків своїх дій.