Олена Плаксіна, краєзнавець, автор книг та фільмів з історії Приірпіння, розробник туристичних маршрутів

«Мистецтво – моє життя! Картини – пристрасть моя!» – записав у своєму щоденнику 23 серпня 1899 року Микола Мурашко.

Генії володіють привілеєм: їх творчість – їх всесвіт. І без нього жити не можуть.

У Санкт–Петербурзі в Академії мистецтв Микола Мурашко познайомився з Іллею Рєпіним. Рєпін пізніше напише: «У класі гіпсових фігур я сидів пліч-о-пліч з Миколою Мурашком, він мене дуже цікавив. У всій його фігурі з грацією ледаря, в манері говорити загадковими уривками фраз і в костюмі санкюлота була навіть картинність. Він, мабуть, хизувався, помічаючи, яке надзвичайне враження справляє… Частенько голосно вимовляв імена і вислови з прочитаних книг і біографій, любив і мав здатність швидко заволодіти товаришами. Ми скоро зійшлися ближче. Він особливо подобався мені тим, що багато читав і мав чудову пам’ять».

Не дивлячись на те, що через хворобу Микола Мурашко не закінчив академію і повернувся додому в Україну, а Рєпін залишився у Санкт-Петербурзі, їх дружба не перервалася і тривала все життя.

Вже коли Рєпін стане відомим художником і приїде у Київ до друга, то побачить не просто його рисувальну школу, а ідеальний зразок художньої освіти.

За аналогом школи Мурашка Рєпін захоче створити у себе на батьківщині, в Харківській губернії, власну академію мистецтв.

У її основі будуть ті ж принципи:

приходь – хто хоче,

вчися – чому хочеш,

ніяких рангів – ні вищих, ні нижчих,

приймаються дівчата , хлопці, жінки і чоловіки – ніякої різниці за статю,

будь-якого віку,

всіх національностей

і будь яких статків!

Бо школа відкривала перед вихованцями можливість стати в майбутньому не лише художниками, а й майстрами-ювелірами, ретушерами, різьбярами, скульпторами.

Микола Мурашко писав: «Київська рисувальна школа значно піднесла якість таких місцевих художньо-промислових робіт як іконописні, ювелірні, друкарські, фотографічні, столярні та інші. Доказ цього – винекнення таких фірм як: «Кульженко», «Маршак», «Ол.Ів. Мурашко», «Кімаєр» та інші, де багато працювало колишніх учнів школи…»

Київська Рисувальна школа, заснована 1875-го року, доволі швидко перетворилася на центр художнього життя не лише Києва, а й великої частини Південно-Західного краю.

За 26 років існування її закінчили художники, котрі стали гордістю українського та світового мистецтва: Іван Їжакевич, Фотій Красицький, Олександр Мурашко, Сергій Костенко, Григорій Світлицький.

Роботи цих художників можна побачити у кращих музейних колекціях країни. У Мурашка вчився і Казимир Малевич, художник-авангардист, автор знаменитого «Чорного квадрата». Сьогодні його роботи на знаменитих світових аукціонах коштують десятки мільйонів доларів.

Сам Микола Мурашко писав: «Я був завідуючим і викладачем, являв собою всю адміністрацію школи… Озираючись назад, я не буду твердити, що ці роки проминули марно. Зі школи вийшов цілий легіон першокласних діячів…»

Історія Бучі та Ірпеня тісно пов’язані з ім’ям Миколи Мурашка і його школою.

Буча

Вочевидь, Буча була настільки привабливою, що художник такої величини як Микола Мурашко віддав їй перевагу серед інших дачних місць Київщини.

Цікавим фактом є те, що першими у Бучі із родини Мурашка земельну ділянку придбали: його  син – Євген Миколайович і його брат Олександр Іванович Мурашки.

Згідно архівних документів, їх ділянки були розташовані по вулиці Вокзальній, №2. Ось як пише правнук художника Володимир Моляров: «Справа в тому, що працівникам залізниці давали субсидії, а син Миколи Івановича Євген був залізничником. Власне, мій прадід міг обирати між Бояркою, куди возив учнів на етюди, і Бучею. Але йому сподобалося наше селище, його природна краса. Крім того, поряд жили Михайло Булгаков та інші цікаві люди…»

Сам Микола Іванович Мурашко мав земельну ділянку по вулиці Скоболевській, №11 (нині вулиця Дмитра Вишневецького). Ця ділянка пізніше буде переоформлена на його дружину Олену Костянтинівну Мурашко та доньку Лідію Миколаївну Молярову.

Ілля Рєпін, підтримуючи дружні стосунки з Мурашком, не міг не побувати у нього в гостях у Бучі.

Бучанські краєзнавці Надія Хвиля та Михайло Тюменцев у газеті «Прапор Перемоги» писали: «За спогодами старожила Бучі П.М.Забарила, десь у 1907 чи 1908 році у Миколи Мурашка гостював якийсь поважний гість – художник з Петербурга. Як потім з’ясувалося, до Мурашка приїздив давній друг Рєпін. Ілля Юхимович схвалив вибір Мурашка – «привлекательную Бучу». Микола Іванович говорив своїм дітям: «Наша безцінна дружба з Іллею – моє натхнення».

В історії Бучі Микола Мурашко залишився і як великій шанувальник театрального мистецтва. Будучи одним із засновників Київського літературно-артистичного товариства, членом якого, до речі, був і Ілля Рєпін, Мурашко сприяв розвитку театрального мистецтва в Бучі. Центром культурного спілкування в перші роки існування Бучі стала саме його дача, де організовувались перші театральні вистави та творчі зустрічі.

Останні роки свого життя Мурашко прожив у Бучі, присвятивши себе написанню книги «Спогади старого вчителя». Вона вийшла друком у Києві у 1907-1908 роках. На жаль, закінчити свої спогади він не встиг. 9 вересня 1909 року художник помер. Був похований у Києві на Лук’янівському кладовищі.

 

Ірпінь

Ірпінь теж зберігає пам’ять про Миколу Мурашка. 1915-го року в Ірпені відкрився  Свято-Троїцький храм. Серед багатьох ікон ми можемо побачити і картини на релігійну тематику.

Особливо виразними є великі роботи «Олександр Невський» та «Володимир Великий», виконані на полотні олійними фарбами. На звороті стоїть підпис: «Учні школи Мурашка. 1911 рік».

На жаль, назвати конкретного автора робіт ми не можемо. Картини потребують додаткового вивчення. Але в цьому вбачається і глибинний символізм, адже кожен із вихованців школи бажав би залишити згадку про свого вчителя, який відкрив їм двері у світ мистецтва, краси і життя.