Євген Єльпітіфоров, ботанік, науковець; поет

Історія така: якось гладіаторів на арені виставили на двобій один проти одного. Та вони не стали ворогами, а втикнули мечі в землю – і на їх місці проросли гладіолуси.

Так пояснюють назву цих рослин.

Прозаїчніша версія: їх листя схоже на мечі, що від латині перекладається… ну тут і так ясно. Шпажник цю рослину називають з тих самих причин.

Загалом існує гладіолусів біля 280 видів, але ж тільки видів!

В Україні, щоб ви розуміли – тільки 10. А сортів – понад 5000.

Їх батьківщина – Африка та Середземномор’я.

Відрізняються гладіолуси і за кольором, і за зростом, і за махровістю. Причому кольори є такі, шо я навіть назв таких не знаю)

Гладіолуси – родичі спаржі та ірисам, тому, відповідно, їх шо? Правильно, вживали в їжу. Зараз таку красу на харч не переводять, хіба що миші. Але шо вони розуміють в ландшафтному дизайні!

Як уберегтися від мишей? Саджайте цибулинки в корзинки, як тюльпани і крокуси. Викопувати треба. Обов’язково! Інакше або померзнуть, або згниють, або втечуть до сусіда.

Про переопилення. Люди кажуть (читати як початок страшної історії), що гладіолуси переопилюються і перероджуються. Я думаю, тут про виродження. Що більш вітіїватий сорт, то менше він пристосований до того, щоб вижити. А щоб вже дати потомство, то всьо, бобік здох. Сіл нєт, нєсітє мєня в баракамєру.

Тому виживає сильний, а не красивий. Хоча може і пощастити.

Проте самі квіти варті вашого погляду і запаху кави з вашої чашки вранці, коли ви намагаєтеся думати про красу а не про роботу, гуляючи садом або дивлячись у вікно…

***

А ще гладіолуси нагадують, що вже зовсім скоро – осінь:

Залишилося трохи часу,

Здетонує уперта осінь,

А на відстані мало нас, і

Все одно, щоб лишитись, досить.

 

На деревах пожовкне листя,

Горобини натягнуть шалі,

Я попрошу тебе – лишися

У осінній моїй печалі.

 

Вона пахне листям і димом,

Вона пахне зів’ялим літом,

А це бачив – вона ітиме…

Але потім усе розквітне.

 

І на осінь злітають маски,

А за ними – дощі стіною.

Залишилося трохи часу –

Його вистачить нам з тобою.

© Кот Єльпітіфор