Антоніна Пашківська – поетеса, вчителька англійської для дітей, авторка блогу ton_ton_napivton

Зачинено.

Порожньо.

Так буває. На перший погляд.

Особливо у людей творчих.

Я багато через себе пропускаю, цілі оберемки відчуттів, безліч ідей і варіантів.

У постійному потоці виринають речі, за які хочеться зачепитись.

Цей процес дуже ресурснозатратний.

І частенько я відчуваю такі собі “гойдалки”.

Ось було повно всього: думки не встигали оброблятись мозком.

Аж раптом все затихло.

Такі паузи сприймаються, як порожнечі внутрішні.

Бо майже завжди на контрасті.

Насправді вони такі потрібні і корисні.

Бо це момент, в який можна зупинитись, обнулитись, взяти тільки те, що актуально і рушити далі.

Це не завжди приємно. Бо лишаєшся сам на сам.

І зразу така:

“А що, як це все, що я могла видати?”

“А що, як в мене закінчились ідеї?”

“А що, якщо це кінець?”

А це і є невеличкий кінець. Однієї серії.

Зазвичай на найцікавішому, щоб у наступній серії побачити продовження)

Шехерезада була в тємє)

Частіше такі періоди все-таки знаходять себе у вірші чи якій творчій активності.

Але буває зависаю надовше, ніж хотілось.

Тут важливими для себе вважаю наступні моменти:

1.  Прийняти, що таке трапляється (тут мені не хочеться вірити, що це трапилось. Що, знову? Чому саме зараз?)

2. Переключитись на щось інше, відпустити (це буває важко, бо тобі ж не хочеться втрачати власне комбо думок і послідовністей, включається: мушу довести до кінця, що це за недовершені справи ще мені тут!)

3. Знайти власне кнопку переключення.

Спрацьовує для мене:

Помалювати. Написати картину) Або скетчик, або замалювати листочок сердечками)

Вималювати фарбами просто все підряд.

Хоча коли трапляється можливість сходити на арт-вечірку, то виходить більш круто і цілісно. Тут важливо дозволити собі це.

Покричати або поспівати в лісі) Пам’ятаю, як не могла зробити це сама вперше. Як було страшно за незрозумілі ситуації,  а ще за ситуації, які не могли б здійснитись. Зі мною були поруч люди, яким я довіряю. Ти знаєш, що зараз в тобі стільки, що розірвешся всередині, і треба це випустити. Просто дозволити своєму голосові бути. Я є.

Взяти напрям до води. Забере сили), а разом з ними і напрудження. Емоційне і фізичне. Головне – не забути щось смачненьке)))

Поговорити з людиною, якій довіряєш. Так скорочується час, який можна використати потім на створювання. Трішки вигрузитись. Тільки екологічно. Якщо ви впевнені, що інша людина зможе то перетравити. Мати поруч людей з “міцною травною системою ” – щастя для мене!

Покликати когось на кавку. І ні про що не думати. Дозволити розмові статись. Бо я маю звичку хвилюватись, як все пройде. Про що розмовляти. А “не треба так”. Треба як хочеш!

***

А що  переключає та наповнює вас?

Буду поповнювати свій список варіантів, виводити іх порожнього в наповнене.

Чи на каву?)

 

Фото: мої, а також: https://unsplash.com/photos/k1Go4ziImrc?utm_source=unsplash&utm_medium=referral&utm_content=creditShareLink