З цього вірша почались мої публікації поезії  в фейсбуці.

Щось дуже боліло всередині. І я знала, що це не залежить від інших людей. Хоча ці думки були найлегшими. Знайти собі адекватну відмазоньку – і все, звільнитись від тягарів душевних, переваливши всі свої негаразди на когось.

Але так не працювало.

Такою болючою темою виявилась не тільки для мене. Це було трохи дивно. Але і водночас дуже зрозуміло. Відгукнулись дівчата, жінки коментарями, що їм це близько, що це чіпляє. Що кожна відчуває подібні хвилі сумнівів та колупається у своїх тінях.

Тоді я зрозуміла, що слова мають значення.
І радію, коли гортаючи стрічку, можу затриматись на слові або фразі, яка стане важливою для мене right now.

Полюбити свою тінь, прийняти, знайти, що там кльового і використати для себе якнайкраще, – той ще квест.

Бажаю пройти його і віднайти себе.

І мати людину, яка вчасно опиниться поруч і скаже вам потрібні слова.

***

Напевно так просто любити святу
І легко напевно любити мудру
А чи будеш любити сумну?
Чи коли я себе розтираю в пудру

З немитою головою в істериках в болі
Коли буду кричати “Йди геть!”
чи “Залишся…”
Поволі…

Не мусиш… не варто…
якщо тільки хочеш  вартує…
Та мене від самої мЕне
ніхто не врятує…

В ряду є завжди
поруч і злість, і любов
Хто цього не розуміє
Той буде йти через кров

І ще є вибір,
знову і знов…

Знову і знову ..
Зрозуміти чи злити…

Знову і знову…
прийняти чи нити…

Будь. потребуй. полюби мою тінь.
Моя тінь не така вже й жахлива
Там морЯ і кити, там далечінь.
Там навіть краса і злива.

Там темних відтінків звуки глибин
Там все вивертається.
Наново
Відчувати важливість своїх сторін
Вчишся тільки , коли все падає

…Будь…
…Потребуй…
…Полюби мою тінь…
У катастрофі  душі мене не залиш.
Пам’ятай про кількість наших сплетінь.

Після того, як я полюблю сама лиш…

Залишити коментар

Будь ласка, введіть Ваш коментар!
Будь ласка, введіть Ваше ім'я