Олена Плаксіна, краєзнавець, автор книг та фільмів з історії Приірпіння, розробник туристичних маршрутів

Київський парк завдяки бразильському імператору

У 1876 році бразильський імператор Педро II разом з дружиною розпочав кругосвітню подорож: США, Скандинавія, Близький Схід, Європа. Не залишився поза увагою монаршої родини і Київ.

Увечері 7 вересня імператорське подружжя прибуло до Києва. Зупинилися в «Гранд-отелі» на Хрещатику, одному із найпрестижніших отелів міста.

Наступного дня бразильському імператору організували екскурсію. Педро ІІ був приємно вражений красою Києва. Та екскурсію довелося зупинити, бо рада університету Святого Володимира прийняла несподіване для гостя рішення – присудити звання почесного члена університету.

З нагоди вручення диплому імператор приїхав на урочистості.  Піднімаючись сходинками головного входу, промовив: «Такий гарний університет, але поруч такий похмурий пустир…» На жаль, справді, просто перед університетом був пустир, до якого за 30 років звикли кияни.

Слова закордонного імператора швидко донесли київському губернаторові, і вже наступного ж дня був розроблений проект парку. Через декілька місяців влада виділила  кошти – 10000 рублів на його облаштування.

Так з’явився університетський парк, якому судилося стати одним із улюблених місць відпочинку багатьох поколінь киян.

Готельний лідер

А от до «Гранд-отелю» жодних претензій у вимогливого гостя не виникло. Хоча на той час конкуренція була ого яка – тільки в центрі Києва можна було поселитися ще й у готелях «Франція», «Англія», «Кане», «Бель-Вю», «Національна», а загалом по місту нараховувалося до сотні готелів.

У 1870 році до готелю добудовали ще один поверх та зробили капітальний ремонт 120-ти номерів.

Номери були просторими, мали високу стелю – чотири аршини, модно вмебльованими. Цілодобово подавалася артезіанська вода – холодна та гаряча, можна було поніжитися у ваннах, у дорогих номерах – із білого мармуру. Для забезпечення ідеальної чистоти працювали пиловсмоктувачі.

У готелі працювали підйомні машини, читальня, кореспондентська та більярдні зали. Гостям надавалися екіпажі для проїзду містом, біноклі для театру, парасольки на випадок дощу, папір та конверти для кореспонденцій.

Для безпеки та на вимогу полиції імена осіб, що зупинялися  в готелі, вивішувалися біля входу на стендах. Порожні номери були відкриті, тому в готелі завжди був порядок.

Головною ж «фішкою» готелю був його ресторан з французькою та російською кухнею, яким керував авторитетний ресторатор Вісконті. До Києва він працював метрдотелем його імператорської величності Олександра II.

Часто у пресі можна було побачити оголошення: «Гранд-отель. Утримувач Є. Ланчія. Київ, Хрещатик. Номери від 1 до 10 рублів. Ресторан, окремі кабінети, екіпажі для їзди містом, омнібуси для вокзалу. Приймаються замовлення на сніданки, обіди та вечері. Готель забезпечується найкращими сортами вин з власного льоху. Звучить оркестрова музика».

Цікавим фактом з історії готелю була подія загальноміського значення. 1878-го року в Києві з’явилася електрика, але перші показові сеанси електроосвітлення були проведені саме в ресторані «Гранд-отелю»!

Співласником цього першокласного київського отелю був купець ІІ гільдії Євген Петрович Ланчіа (Людвіг Генрихович).

Він двадцятирічним юнаком 1853-го року приїхав до Києва з італійського міста Терлі.

Його першою роботою став парфюмерний магазин Огюсту. Великих грошей там не заробив, але знайшов для себе справжній скарб – чарівну француженку, вірну дружину і матір своїх дітей.

Незабаром підприємливий Ланчіа на Хрешатику відкрив свій  власний парфюмерний магазин, потім перукарню та готель. Перший його готель називався «Європейський».

Готель «Європейський», збудований 1858-го року за проектом видатного архітектора Олександра Беретті, став одним із найкращих готелів міста. Родина самого Ланчіа оцінила всі його переваги і сама поселилася тут, займаючи  декілька кімнат на третьому поверсі.

Відомо, що у різний час в готелі Ланчіа «Європейський» зупинялися поет Федір Тютчев, історик Микола Костомаров. вчений Ілля Мечніков.

1909-го року саме у ресторані готелю поет Микола Гумельов отримав довгоочікуванну згоду від Анни Ахматової стати його дружиною.

 

Євген Петрович Ланчіа був лідером готельного бізнесу протягом 25 років.

Потім свою справу передав синам Генриху та Карлу. Старший син Генрих Євгенович  Ланчіа став власником «Гранд- отелю», Карл Євгенович – «Європейського».

Кращі обирають Бучу

Можна тільки уявити, якою привабливою була Буча на початку ХХ століття, якщо власник таких першокласних  готелів вибрав саме її!

Будучи людиною заможною, Ланчіа будує дачу не в Пущі-Водиці, не у Святошині, а саме тут, біля станції 29-ї версти Києво-Ковельської залізниці. І купує  не одну, а одразу дві ділянки землі на Васильківському проспекті №200 та №207.

Майже у всіх книгах, де згадується дитинство Михайла Булгакова, зустрічається і прізвище Ланчіа – сусіда по бучанській дачі Булгакових.

Простора цегляна дача Ланчіа потопала у квітах, мала свою оранжерею.

Цікавим фактом є те, що син Євгена Петровича, Карл, був чудовим яхтсменом, мав свою яхту і був командором Київського гуртка вітрильників, що базувався на Рибальському півострові. Цей гурток займався всіма видами річного спорту і брав участь у першій Всеросійській олімпіаді у Києві в серпні 1913 року на рівні з київським імператорським яхт-клубом, розташованим на Трухановому острові.

Збереглася листівка з вітрильником початку ХХ століття «Привіт із Ірпеня». Можливо, це і є яхта Карла Євгеновича Ланчіа, бо нам відомо що в Ірпінь запливали яхти як з Києва по Дніпру, так і з Бучі по Рокачу.

У довіднику «Дачник» за 1909 рік зазначалося: «Біля селища Ірпінь протікає річка Ірпінь, якою можна влаштовувати прогулянки на човні в село Мостище і Романівку…». Отже, річка Ірпінь була дуже привабливою для подорожей.

 

У фондах музею Булгакова зберігається фото, передане Є. Земською, на ньому – велика родина.

На звороті від руки написано: «Буча. Семья Ланчия. Попугай Павлины». На жаль, докладного опису фотографія не має. Єдине, що  достовірно відомо: зліва стоїть дівчинка – це Варя Булгакова, а поруч з нею сидить Неллі Ланчіа. Рік не зазначений.

Спробуємо доповнити інформацію: Варя Булгакова народилася 1895-го року, на фото їй не більше 7 років, тобто це був 1902 рік, перший рік, коли родина Булгакових приїхала на дачу в Бучу. До 1902 тривало будівництво.

На фото бачимо двох літніх людей в темному одязі – це і є Євген Петрович Ланчіа з дружиною.

Виходить, що це останнє фото Євгена Ланчіа, бо 19 січня 1903 року він помер. Похований у Видубицькому монастирі.

Чоловік з собакою – їх син, Генрих, який після смерті батька успадкував бучанську дачу. Йому 1902-го року виповнився 31 рік. Жінка з папугою – його дружина Олена Генрихівна Поралер. А дівчинка Неллі – їх донька. Хлопчик, що стоїть під навісом – син Андрій.

***

1914-й став фатальним для родини Ланчіа. У Німеччині в місті Вісбаден 9 липня 1914 року машина, в якій їхав Генрих Євгенович, потрапила в катастрофу. Від отриманих травм голови на 53-му році життя Генрих Ланчіа помер. Тіло перевезли до Києва, поховали 17 липня 1914 року на Новобайковому кладовищі.

Подальша доля членів родини Ланчіа невідома. Окрім хіба що неперевіреної інформації, опублікованої у Книзі пам’яті Республіки Комі «Жертви політичного терору СРСР»: «Лянче Августа Генрихівна, рік народження 1894; місто народження – Київська область; засуджена 1930р.; вирок – виселення».

Можливо, це і є та дівчинка Неллі (Августа Генрихівна), яка є на фото. Їй 1902-го року могло бути 8 років, що співпадає з роком народження 1894.

 

У вересні 1941 року при відступі радянських військ був підірваний Хрещатик. Разом з  адміністративними будівлями злетіли у повітря «Гранд-отель» та готель «Європейський».

Відродили легендарний готель вже у наш час – на Поштовій площі столичного Подолу.