Антоніна Пашківськапоетеса, вчителька англійської для дітей, авторка блогу ton_ton_napivton

Мені самій важко себе рухати вперед.

Тому  на допомогу приходять близькі люди, професіонали і їхні поради, віра значимих для мене людей в мене і …. чарівні історії.

Одна з них трапилась нещодавно.

Перед тим, як зробити щось масштабне чи не дуже (іноді просто щось зробити), я собі кажу: Просто зроби цей маленький наступний крок. Хтозна, куди він тебе приведе.

Так от. Сіла я писати блог про те, як я пишу вірші. Виринув один милий серцю спогад.

Тато читав мені вірші з невеличкої, але дуже особливої книжечки.

Вона називалася «Чому ведмедик зажурився?», автор – Валентина Каменчук.

Я про це написала в попередньому блозі. Що мені дуже подобались ті вірші своєю незвичністю рими і у написанні.

Але коли я була мала, мене не цікавило, хто автор цих абсолютно дивовижних віршиків!

А тепер вирішила знайти автора.

Шукаю. Валентина Каменчук – поетеса з Київської області.

Думаю собі: Вау! Було б прикольно, якщо вона з Ірпеня.

Знаходжу сторінку у фейсбуці – пані Валентина справді з Ірпеня!

Друзі, автор книжечки українською мовою, що читав мені тато в дитинстві в Криму, живе в Ірпені!!! Там, де і я зараз! 

За своєю віковою категорією я ще можу казати  «в Ірпені, Карл, в Ірпені!» Але моя молодша сестра каже, що я вже  digital динозавр і не сміюся з відеомемів, тому не буду.

Я пишу  повідомлення пані Валентині і домовляюсь про зустріч. Голос по телефону – як у молодої дівчини,-  зауважую про себе я.

Мене зустрічає жінка у синьому платті з акуратним намистом на шиї, одразу щиро відкриває руки для обіймів.

Запрошує до своєї  домівки. Скромної в облаштуванні, проте наповненої душевністю.

Краса улюблених картин на стіні, дорогі серцю сторінки книжок на полицях, муркотіння пухнастих котів замість музики.

Забуваю всі свої приготовані заздалегідь питання і поринаю у розмову.

Мова невимушена, але настільки красива і наповнена вишуканими словами, що можна заслухатись.

Пані Валентина розповідає свої історії.

Про те, як незважаючи на випробування долі, вже змалечку зберегла любов і прийняття в своєму серці.

Про те, як вірші просто лилися з неї і утворювали світ краси, доброти, якої так не вистачало ззовні.

Про те, як душа переповнювалась щастям, коли її вірші видав Михайло Стельмах. А вона була всього в 10-му класі!

Про свою роботу у музеї літератури і можливість торкатись до сокровенних листів видатних людей, відчувати їхнє життя, передавати ці знання і скарби дітям та дорослим!

Про досвід життя в Болгарії і тонкощі перекладів з болгарської мови, своє захопленнями їхніми авторами.

Про просте життя поетів та поетес.

Про вдячність.

Я вражена тим, що такі круті люди насправді можуть бути настільки поруч.

І читати напам’ять вірші, які написали для першої збірки.

І ділитись досвідом.

І бути світлими людьми.

Вийшла душевна бесіда.

Як сказала у дитинстві її дочка – «свято спілкування».

А дочку звати Тоня. Як мене – і це теж маленьке диво!

Це коли тепло від чаю у кружці і світла свічки, солодко від смаколиків і приємно від слів.

***

Занесіть у свій щільний графік «свято спілкування».

Хтозна, куди воно вас приведе далі.