Олена Плаксіна, краєзнавець, автор книг та фільмів з історії Приірпіння, розробник туристичних маршрутів.

Приірпінська давнина залишається досі маловивченою. Хоча вчені, наприклад, переконують, що нашу територію в праслов’янські часи заселяли скіфи, і тут є кургани скіфського часу.

Цю тему досліджували академік Б.А.Рибаков («Геродотова скіфія») та Б.М.Мозолевський («Етнічна географія скіфії»).

Є дані краєзнавця Володимира Лихотворика, опубліковані в книзі «Історія Ворзеля»:

«Огляд історії краю показує, що в давнину наша місцевість перебувала у володінні кочових скіфських племен, які, в свою чергу, були головною ударною силою Ассирійської імперії.

Скіфи вирізнялися високим рівням металообробки, яку перейняли у ассирійців. Давньою ассирійською мовою залізо звучить як «варзілу». Дуже близьке за звучанням із словом «Ворзель».
Київський дослідник періоду скіфів Володимир Руденко у статті «Сохранить курганы как элемент степного ландшафта» («Экологический бюллетень», № 10, 2001р.) писав:

« За дослідженнями В. Антоновича (1899р.) та більш пізніх науковців, північна межа поширення скіфських курганів на Україні проходить поблизу міста Ірпінь, хоча, курган що зафіксований на Прип’яті – є самим північним на Україні».

Цікавими є факти, які надруковані у виданні «Історія міст та сіл Української СРСР» (К.1979р.):

«Письмові джерела і археологічні знахідки свідчать про те, що до VІІ ст. до н.е. в причорноморських степах з’явилися кочові скотарі – іраномовні скіфи. Вони витіснили кіммерійців, підкорили своїй владі причорноморські і наддніпрянські племена.

В кінці V – початку IV ст. до н.е. на території Скіфії відбувалося становлення класового суспільства і виникла держава. В її межах проживали також місцеві землеробсько – скотарські племена, серед яких були й праслов’янські. Вони розташовувалися в лісостеповому правобережжі Середнього Подніпров’я (територія Києва перебувала на північній його околиці) і були відомі Геродоту як скіфи-орачі…»

Не треба бути великим скіфоведом, щоб не розібратися в скіфському квадраті Геродота, кожна сторона якого дорівнює 40 000 стадій (близько 710 км).

У межі квадрату Геродота входить і все київське Подніпров’я. Борисфен (Дніпро) у Геродота – головний меридіан, від якого визначалися місця знаходження народів.

Скіфи селилися біля рік, в тому числі, і притоків Борисфена, а ріка Ірпінь – права притока Дніпра (Борисфена), тому не дивно, що вони селилися і вздовж Ірпеня та ріки Бучі, які на той час були повноводними і давали воду, рибу та були шляхами сполучення.

Цікавим фактом є те, що Бородянський відділ культури офіційно затвердив перелік історичних пам’яток Бородянського регіону, в якій включені і 15 курганних груп, розташованих як в самій Бородянці, так і в селах: Блиставиця, Жовтневе, Майданівка, Мигалки, Мирча, Пилиповичі та Немішаєве. Ці кургани датуються ІІІ тисячоліттям до нашої ери – періодом скіфського царства.

Історик Д.Я.Телегін у монографії «Там где вырос Киев» (Київ.1982) зазначає, що згідно літопису, на території давнього Києва ХІ-ХІІ ст. зустрічалися кургани, які вже в той час для киян були пам’ятками давнього минулого.
А історик М.Ю. Брайчевський в книзі «Коли і як виник Київ» (Київ.1963) вказував, що в Києві різними археологами були зафіксовані знахідки окремих речей доби раннього залізного віку, і що доба раннього заліза у Середній Подніпрянщині називається скіфською, а її населення – скіфами, незалежно від походження і етнічної приналежності.

На превеликий жаль, можливі місця, пов’язані зі скіфами, їх курганами, у Приірпінні не досліджуються. Частина з них безжально забудована сучасними багатоповерхівками без попередньої археологічної експертизи. Висотки збудовані, приміром, в історічному центрі Ірпеня, там, де, за архівними документами, була перша ірпінська каплиця і перше кладовище.